Вогонь — давній символ життя і джерело енергії. Це могутня природна стихія, яка має силу, що може надавати життя, але також здатна завдавати величезної руйнівної сили. Усі народи сприймали вогонь як дар небес, прояв Бога на землі, і вважали його живою істотою. Вогонь вважався святи: у нього заборонялося плювати або кидати брудні речі. Люди також використовували вогонь для захисту та лікування.
Українська культура насичена віруваннями та обрядами, пов'язаними з вогнем. Один з них, що зберігся до сьогодні — свято Купала. У цей день люди перестрибували через купальське вогнище, яке виконувало ритуально-очисну функцію. Вогонь символізував очищення від негативних впливів, зміцнення сімейних зв'язків, а для неодружених молодих людей він сприяв їхньому єднанню та вступу в шлюб.
Вогонь розпалювали й напередодні Чистого Четверга, перед Великоднем.
Такі обряди і вірування пов'язані з вогнем глибоко укорінені в українській культурі. Вони відображають важливі аспекти життя та сприяли збереженню та передачі народних традицій і цінностей з покоління в покоління.
В українському фольклорі вогонь має важливе символічне значення, особливо як міфологічний образ. Значна увага приділяється підземному вогню, який вважається атрибутом підземного світу — домівкою для душ предків та потойбічних сил.
В Україні до сьогодні живуть повір'я про те, що на місцях, де заховано скарби минулого, після заходу сонця можуть з'являтися сині вогники (за певних умов). Легенди розповідають, що якщо вкинути у такий вогник свій предмет, то можна розкопати скарб. Крім того, говорять, що скарб можна знайти за допомогою квітки папороті, яка зацвітає в ніч на Івана Купала. Фольклор України містить у собі розповіді та повір'я, пов'язані з вогнем, як символом та ключем до прихованих скарбів та потойбічного світу.
У фольклорі значна увага також приділена земному вогню, а особливо вшануванню хатнього вогнища. Таким чином, піч виступала священним місцем. Люди виявляли повагу до вогню шляхом проведення різних ритуалів, таких як жертвоприношення та молитви, які відбувалися навколо неї. Ці маніпуляції дозволяли людині спілкуватися з предками та духами, які перебували в їхньому житлі.
Вогонь відігравав особливу роль у житті людини, і він був шанований як «жива» сутність. Однією з перших дій, що мали магічне значення і розпочинали зимовий святочний цикл, було добування «живого вогню». Ці маніпуляції приносили «чисту» природну силу, яка мала здатність очищати від гріхів. Таким «святим вогнем» розпалювали піч уранці на Святвечір.
Ще вогонь в українській культурі мав важливу лікувальну функцію. Люди використовували його для припікання, випалювання та викурювання хвороб. Вірувалося, що вогонь має здатність очищати та знищувати шкідливі енергії. Це сприяло одужанню. Попіл, який залишався після вогню, також використовувався цілителями для лікувальних процедур.
