За сто п’ять кілометрів від Києва знаходиться церква, яку було освячено лише через рік після її зведення - і то не з першого разу. Причина? Стиль модерн, який у ті часи здавався чужим і неприйнятним для православного канону. Та попри це, у серпні 1907 року храм таки прийняли до сонму благословенних. Що ж змусило Синод вагатися? Можливо, не лише архітектура, а й той факт, що під куполом замість звичних небесних символів розташувалися півень, драбина, цвяхи й навіть змія.
Святопокровська церква в селі Пархомівка, що розташоване у Володарському районі Київської області, не просто релігійна споруда. Це кам’яний маніфест, що постає на руїнах старої церкви й вперто вкорінюється в землю колись-то владних князів Вишневецьких. Її спроєктував архітектор Володимир Покровський, який зумів укласти в храм східні мотиви, котрі дивляться на тебе крізь вузькі готичні вікна, а бароко й мавританські вигини ведуть духовну дискусію просто на стінах. Окрім цього, храм прикрашають мозаїчні ескізи, створені самим Миколою Реріхом.
Почнімо з передісторії. Село Пархомівка, ще задовго до того, як тут з’явилася святиня, належало князям Вишневецьким. Проте вже наприкінці XIX століття ця земля переходить у власність російського підприємця, на ім’я Віктор Голубєв. Він, як і личить підприємцю, хотів побудувати цегельний завод, але друзі переконали його звести церкву. Так, на місці старої, обвітреної та знищеної часом святині мала постати нова. Архітектор Володимир Покровський взявся за проєкт, а не хто інший, як Микола Реріх, створив 13 ескізів мозаїк та зовнішнього оздоблення. Щоправда, сам Голубєв не дожив до моменту, коли перша цеглина впала в тінь вежі. Будівництво завершували його спадкоємці.
Архітектура
Для будівництва використано різноманітні матеріали: мармур, граніт, коване залізо, шифер, дерево, кераміку, а також залізобетон (новітній матеріал на той час). Микола Реріх створив 13 ескізів мозаїк для оформлення храму, однак було реалізовано лише дві, а саме «Покров Богоматері» та «Спас Нерукотворний».
Храм має витягнуту прямокутну форму в осі схід-захід, з єдиним шоломоподібним куполом, що увінчує будівлю. Основна частина храму збудована з цегли, з оздобленням у вигляді вузьких вікон і кам’яних рельєфів. Підбанник, який підтримує купол, вирізняється незвичною шириною для храмових споруд того часу. Західний фасад церкви доповнено асиметричною брамою, яка переходить у цегляну огорожу, а також дзвіницею з написом під фігурним дахом. Внутрішній простір храму добре освітлений. Стіни побілені, а в оздобленні інтер’єру простежуються різні стильові шари: давньоруський, готичний, бароковий і мавританський. Іконостас у церкві невисокий, що дозволяє відкривати погляду вівтарну частину та мозаїку Богородиці в позі панагія на золотому фоні абсиди.
Окремий архітектурний елемент ансамблю це Каплиця Святого Віктора, розташована з південного боку та з’єднана з основним храмом лише одним боком. На її фасаді розміщена мозаїка «Спас Нерукотворний», а в інтер’єрі є малий іконостас. Оздоблення каплиці поєднує елементи, що мають східні, зокрема індійські, риси й перегукуються з давньослов’янськими мотивами.
Сакральна символіка
Однією з найзагадковіших рис Святопокровської церкви в Пархомівці є система символів, розміщених під центральним куполом храму. Серед них - хрест, змія, півень, цвяхи, щипці, молоток, драбина та спис. Кожен із цих знаків має глибоке богословське й культурне значення, укорінене як у християнській іконографії, так і в ширших традиціях сакрального мистецтва.
Ці символи можна інтерпретувати як елементи пасійного циклу, а саме історії страждань і розп’яття Ісуса Христа. Наприклад, цвяхи, щипці, молоток і драбина є традиційними атрибутами інструментів Страстей Господніх. Півень, згідно з Євангелієм, нагадує про тричі повторене зречення апостола Петра, а спис - про момент пробиття ребра Спасителя на хресті.
Вважається, що серед цих символів зашифровано образи дванадцяти апостолів та Ісуса Христа. На стінах церкви також можна побачити свастику, як символ вічного руху життя, який має давньоіндійське походження.
А також позначення, що символізують Святу Трійцю.
Подібне розташування сакральної символіки в архітектурі модерну на початку XX століття було рідкісним явищем. Саме через це храм довгий час залишався поза канонічним визнанням. Лише в серпні 1907 року, через рік після завершення будівництва, церкву було офіційно освячено.
Було цікаво? Підпишись!
