На третьому поверсі виробничих цехів «Агропрому» Рудокоп, чоловік трохи за п'ятдесят, розмовляв зі своїм помічником, Ґрунтом. Ґрунт — колишній спецназівець групи «А» при СБУ, відставний підполковник, займався безпекою цехів. Розставляв пости, інструктував, інспектував, а також тренував своїх бійців. Організація діггерів тут дещо відрізнялася від тієї, що на Смітнику. Було виділено десять осіб, які займалися виключно охороною. І, треба сказати, бандити Йоги сюди не лізли. Один раз спробували — люди Ґрунта з визначених місць переколошкали половину групи. Апетит зник одразу.
Люди Ґрунта супроводжували діггерів на вилазки, вони були добре підготовлені. Тому справи тут йшли краще, хабар був жирнішим. З військовими конфліктів не було. Ґрунт особисто знав полковника Музиченка. Через нього і діставав амуніцію для діггерів, сухпайки, ліки, батареї для радіостанцій. Раз на тиждень Ґрунт брав контейнер і йшов до НДІ по припаси. Музиченко приймав хабар без зайвих запитань. Його медики навчилися лікувати поранених і опромінених артефактами, що було швидше і вигідніше; полковник дозволяв у міру випити солдатам у вільну від чергувань або патрулів зміну. Хоча, якщо ловив когось за порушення на постах — був безпощадний. А взамін Ґрунт та його люди несли з бази артефакти, а отримували боєприпаси, сухпайки і решту забезпечення, яке воякам раз на два тижні доставляли гелікоптерами. Полковник командував повноцінною базою. У нього було два взводи солдатів і молодших командирів. Четверо молодших і двоє старших офіцерів. Кілька прапорщиків — начальників служб. Повний медблок — двоє військових лікарів, фельдшер і медсестра. Мав також два БТР, дві БМП і одиницю Мі-24 з повним боєкомплектом і запасом пального. Організація була на висоті.
Тому у діггерів не було обрізів і тому подібного мотлоху. Всі мали автомати — АК-74, «ксюхи», а також напівавтоматичні дробовики типу «Сайги». Сам Ґрунт носив автоматно-гранатометний комплекс «Грім» під важкий дозвуковий патрон 9×39.
Ґрунт і Рудокоп якраз обговорювали доставку до вояк. По рації передали про візит двох одиночок — Арта і Ліри. Рудокоп розпорядився їх нагодувати, оглянути і показати місце для відпочинку. Він був гостинний, тим більше, що Ліру він знав, а про Арта чув від Землекопа зі Смітника. Це той самий одиночка, що зміг домовитися з Йогою.
Артур з дівчиною з апетитом наминали рисовий суп із армійських сухпаїв. Чай із галетою і джемом дозволив розслабитися. Їх оглянув медик, намазав чимось Лірі ногу, змінив пов'язку. Арт був цілий. Засоби Глорії усунули біль із ребер.
Після огляду Ліра втомлено сказала:
— Я в душ і спати. А ти що?
— Давай стволи, я до механіка піду, хай почистить, змаже. Та артефакти збагрю. Патронів куплю і теж спати прийду.
Ліра протягнула йому автомат і пістолет і пішла вниз. Арт — до механіка. Технік діггерів, Шатун — середніх років, виглядав як ботан з інституту. Артур скинув йому всю зброю на стіл.
— Стандартний набір? — поцікавився технік. — Почистити, змазати, оцінити стан?
— Угу. Ми поспимо і прийдемо, розрахуємось. Купони є.
— Без проблем. Відпочивайте.
Арт пішов до торговця. Неприємний тип. Щось відштовхувало. Чи, може, це тільки зовні?
— Слухаю тебе, — прокуреним голосом обізвався торговець.
Артур виклав артефакти. Чотири штуки першої категорії.
— Одинадцять тисяч.
— П'ятнадцять.
— Тут не базар, шановний. Не влаштовує — твоя справа.
— Автомат є в продажу?
— Є. Шістдесят штук.
— Ясно. Забирай за одинадцять.
Арт був втомлений. Йому не хотілося сперечатися. Отримавши купони, він пішов у душ. Тепла вода змила напругу. Потім пішов до спільного місця, яке їм вказали. На сусідньому лежаку сиділа Ліра в трусах і футболці й витирала волосся.
— Все, справився?
— Та ніби. Барига в них тут... як Сидор прямо.
— Та є таке. Добре, давай на бокову. Ще з Рудокопом перетерти треба.
— Ти давно його знаєш?
— Не те щоб знаю. Скидала тут хабар кілька разів. Раз допомогла групу провести. Все, хлопче, відбій.
— Так точно, дівчинко.
Вони вклалися. На цей раз заснули миттєво. Важка ніч дала про себе знати.
Поспати довго не вдалося. Назовні гримів Викид. Гуркіт розбудив обох.
Ліра смачно потягнулася:
— Ой, як добре. — Вона встала і почала одягатися. Артур послідував її прикладу.
— Як нога? — спитав Арт.
— Нічого. Ходить — і добре.
— В тебе купони є?
— Є трохи. Тобі не вистачає?
— Та ні. Треба їдла купити у бариги. А я піду за стволи заплачу.
— Без проблем. На скільки брати?
— На дві доби. Потім на Смітнику затаримося, у Таргана.
— А що там на Смітнику? Там же цікавого нічого нема.
— Справа в мене там буде. Але ж ти вільна, можеш зі мною не йти.
— Піду. Чого б ні?
Артур не відповів. Пішов по зброю. Шатун побачив його і відчинив шафу.
— Приймай. З тебе сім тисяч. Все почищене, змазане. В автоматі замінена затворна рама. На «Сайзі» замінена поворотна пружина.
Артур заплатив, забрав зброю і пішов вниз. За столом пили чай Рудокоп, Ґрунт і Ліра.
— Падай, Арт.
Підсунули чашку з чаєм.
— Що привело вас на «Агропром»?
Арт відпив чаю.
— Ми тут транзитом. На Смітник треба. Тільки тут по аномаліях ще можна полазити. Якраз після Викиду.
— Скарги на сервіс є?
Дотепний жарт. Ліра посміхнулася.
— Ага. Давай книгу, петицію писати буду. Ти що, Рудокоп, старіти почав?
Всі засміялися. Рудокоп допив чай і спитав:
— Ви запасами затарились?
— Ще патронів треба. Ти їжу купила? — Арт звернувся до Ліри.
— Ще ні.
Рудокоп почухав шию.
— Не купляйте. Ґрунт — виділи їм по два сухпаї та по два боєкомплекти на ствол.
Ґрунт мовчки пішов. Рудокоп продовжив:
— Це вдячність за те, що припинив бійню за Депо. Добре, залишу вас. Вдалого полювання, сталкери.
Рудокоп вийшов. За хвилину зайшов Ґрунт, поклав ящик із припасами і теж вийшов.
Артур запитав:
— Де ти автомат взяла? Тільки не кажи, що купила.
— Ні, не купила. Це за виконане завдання заплатили. А обвіси купляла.
— Хто б завдання таке дав?
— А не треба завдання. Ми зараз підемо один сховок перевіримо. Якраз Викид закінчився.
— Який сховок?
— Я покажу. Під землею.
Вони вийшли. Ліра підійшла до Ґрунта, щось спитала. Він їй відповів і показав на захід. Ліра кивнула. Підійшла, показала, мовляв, ходімо. На західній околиці комплексу в паркані не вистачало плити. Вони вийшли з території і підійшли до входу в колектор. Ліра спустилася перша і взяла сектор під нагляд. За нею спустився Арт. Ліра хотіла йти далі, але Артур поклав їй руку на плече і показав: тихо, ми не самі. Арт прислухався. Почув як мінімум п'ять організмів. Він спустився по металевих сходах нижче. Ліра безшумно за ним. З-за рогу показалася фігура в чорному плащі. Артур схопив його ззаду за шию і міцно придавив. Браток затих. Сталкер поклав його під стіну. Почувся голос:
— Кінь, ти де? Закемарив чи що?
За момент з'явився ще один бандит. Мисливський тесак розрізав горло бандита, і Арт різко пішов вперед. Метальний ніж по саме нікуди встряг у вухо третього братка. Ззаду кашлянув «Глок» Ліри — четвертий бандос покотився зі сходів. Лишався ще як мінімум один. Артур прислухався. Нічого не почув. Або бандос зачаївся, або пішов у катакомби нижче. Жестами показав Лірі, що тримає сходи під контролем. Дівчина обшманала братків. Це була одна з останніх груп ренегатів, які пішли з Боліт на «Агропром». Як вони сюди дійшли — таємниця. Ліра нічого цінного не знайшла. Скинула пістолети і патрони в наплічник одного з бандюків і запхала в нішу в стіні, під трубою. Поставила мітку. Показала Артуру, що скінчила. Арт показав тримати дистанцію і пішов вниз. Гвинтові сходи привели в коридор. З правого боку був прохід в інше приміщення, прямо коридор був завалений. Арт обережно зазирнув у приміщення справа. Темно. Він перемкнув монокуляр на нічний режим і зазирнув всередину. Приблизно в двадцяти метрах лежав п'ятий ренегат, а над ним сидів кровосос. Арт передав Лірі монокуляр. Дівчина глянула, оцінила обстановку. Потім зарядила ВОГ і з підствольника пальнула в кровопивцю. Вибух у приміщенні боляче вдарив по вухах. Кровосос відлетів убік і з хрустом вмазався в стіну.
— Добий, поки не встав! — крикнула Ліра. Арт підбіг до мутанта і двома пострілами шротом розвалив йому голову на шмаття. Навіть щупальця не зрізав. Ліра тримала решту приміщення під вогневим контролем. Арт підійшов до неї. Дівчина показала йому прикривати, сама дістала детектор і почала вивчати приміщення. Це було схоже на підземну насосну станцію. Кілька старих насосів з великими електродвигунами, труби, засувки незрозумілого призначення. Почувся писк. Арт заскочив на один із насосів. Прибігла зграя тушканів. Артур відпустив їх ближче і шротом відстріляв більшу частину, решта втекла.
Прийшла Ліра. Показала здобич — два артефакти: «Скиба м'яса» і «Кров каменю». Не густо і не пусто. Зрештою, вони не за цим прийшли.
В кінці насосної був прохід. Арт йшов першим. Обережно, оглядаючи кожен закуток. Пристрелив самотнього снорка. Що він тут забув? Вийшли в довгий коридор. Тут навіть горіли старі ртутні лампи. Біля одного з непрацюючих вентиляторів у стіні Ліра зупинилася. Показала прикривати. Обережно витягла масивну конструкцію і поклала на ящик поруч. За вентилятором була драбина. Дівчина піднялася. За хвилину неголосно погукала:
— Залазь. Тільки вентилятор встав на місце.
Сталкер ледве зміг вставити вентилятор. Було незручно. Піднявся. Він потрапив у невелике приміщення. Тут стояло чотири ліжка, холодильник, плита з балоном, стіл. В нішах стін були свічки. З правого боку стояли дві величезні шафи. В них — пара комбезів, кілька автоматів, ящик із патронами до них.
— Візьми собі один, — сказала Ліра, — а MP5 з боєкомплектом залиш тут.
Артур взяв АК-74, розібрав, перевірив. Було видно, що за зброєю слідкували. Він склав автомат, зарядив.
— Що це за місце?
— Це сховок групи Стрільця. Тут вони планували свої рейди.
— Звідки ти про це знаєш? І хто входив у цю групу?
— Входив. Стрілець, Привид, Ікло і Видра — мій батько. З того, що мені відомо, живий тільки Стрілець.
Артур підійшов до дівчини і подивився їй в очі.
— Я тебе не питав... Що ти робиш у Зоні? Як ти потрапила сюди? Чого шукаєш?
Ліра відвернулася. Хвилину помовчала. Потім повільно сказала:
— Шукаю батька. Я не вірю до кінця, що його нема. Хочу знайти Стрільця. Він точно знає, що сталося. Тільки проблема в тому, що знайти Стрільця нереально. Поки він сам цього не захоче. Як ти зрозумів, я вже тут не перший рік.
— Хто тебе навчав тут виживати? Ти підготовлена як офіцер-диверсант.
— Життя навчило. Як і тебе — табір новачків, Вовк, Фанат. Потім сама. А потрапила сюди так само, як і ти — через дірку в огорожі і мінне поле.
— Життя навчило стріляти?
— Тут, у Зоні, ти не маєш вибору. Або ти навчишся, або здохнеш. Спершу я ходила по базах і таборах, розпитувала, шукала інформацію. А ти вже знаєш, що тут репутація дорожча за купони. Прийшлося заробляти. І репутацію, і купони. Їсти хочеться, патрони й медикаменти, зброя, спорядження... За так ніхто не дасть.
— А що значить нашивка твоя? Зі значком радіації? Я таку саму у Вовка бачив.
— Це відзнака ветерана Зони. Її треба заслужити. І її носять тільки одиночки.
— А хто вирішує, заслужив ти чи ні?
— Зазирни в КПК. Як я в тебе відображаюсь?
Арт дістав пристрій і глянув оточення. Висвітилось ім'я: Ліра, ветеран, одиночка. Репутація — висока. Подивився на свій профіль. Арт, бувалий, одиночка. Репутація — позитивна.
— Як це працює?
— Якщо ти берешся за роботу і виконуєш вчасно — репутація в плюс. Та й сарафанне радіо працює. Ти врятував мені життя, приніс до лікаря — теж плюс. Складно все пояснити.
— А якщо хтось начепить нашивку без рангу?
— Пристрелять. Причому всі. Чи то «Долг», чи «Воля». Не можна такого робити. Ти не можеш носити знаки розрізнення угруповань, якщо не є їхнім членом. Такі дані вносить тільки лідер. При цьому броню угруповань носити можна.
— Точно, без літра не розібратись.
— Давай поїмо та будемо вибиратись. Нас ще екскурсія на болітце чекає...
