У кущах біля дороги на Агропромі лежали двоє сталкерів і чекали, коли пройде патруль. Ці двоє якимось дивом зуміли перетнути лінію прострілу з НДІ. Допомогло знання Капота. Він тут колись бував на базі та приблизно пам'ятав систему охорони. Тепер два мужика лежали в мокрій траві і чекали. Патруль незабаром з'явився. Скомплектований по класиці: офіцер, сержант і два солдати. Пройшли. Сталкери перебігли дорогу. Треба було йти через пагорб.
- Може, зайдемо до дігерів? - Пазур знав про базу. - Закупимося та поспимо нормально?
- Ні. Йдемо. БК є. Зараз привал зробимо, перехаваємо - і далі.
Капот всівся на бетонну плиту. Дозиметр своїм тріском йому нагадав, що робити цього не варто. Сталкер підскочив, як вжалений.
- Блядь! Довбана Зона! Слухай, треба щось від опромінення шукати. Бо здохнемо.
Пазур вивчав карту. Він ще не був на Агропромі, але дані в КПК які-не-які були. Сталкер подивився на поле гравітаційних аномалій за базою дігерів.
- Дивись. Тут скупчення. Можна пошукати. Може, «медузу» яку знайдемо.
Капот невизначено знизав плечима.
- Може... А конкретніше?
- Це Зона, друже. Тут нічого конкретного нема.
Капот дивився на карту. В принципі, можна сходити. Але ночувати доведеться у дігерів. І не задарма.
- В тебе купони є? - Капот вчасно порушив тему.
- Трохи є. А що?
- А ніщо. Дігери тобі ночівлю просто так дадуть? Репутації нема, два жовтодзьоби.
Пазур чухав голову. А й правда. Про це він не подумав. Потім перевірив автомат і промовив:
- Йдемо. Може, мутантів настріляємо. Торговцю впаримо.
Капот перевірив карабін. Мовчки кивнув. Парочка пішла в бік скупчення гравітаційних аномалій, обходячи цехи дігерів із заходу...
Через Дику територію швидко йшов сквад «Волі», залишаючи за собою трупи поодиноких мутантів. Сталкери вміло холодною зброєю вирізали живність і відрізали частини тіл на продаж. Ніндзя думав закупитися їжею і медициною в Сахарова. Запаси, взяті з бази, закінчувалися. Пора переходити на підножний корм. На диво, мутантів було небагато. І ясно, чому - червоне небо повідомило про викид. І повідомлення в КПК теж.
Група встигла дійти до покинутого опорника мерків і сховатися.
- Після викиду одразу йдемо далі, - говорив Ніндзя, заливаючи воду в безполум'яний розігрівач американського сухпайка. - Зараз кишкуємо, поки є час.
Бійці взялися за їжу. Один із бійців порушив мовчання:
- Що нам Лісник скаже? Старий взагалі захоче розмовляти?
Ніндзя, жуючи наперчений від душі пайок, тільки знизав плечима.
- Хер його знає. Старий тут живе все життя. І в нього вимагати нічого не можна. Може, дасть розклад. А може, загадками буде розмовляти. Дійдемо - побачимо.
Назовні почало гриміти. Здавалося, що стіни ходять ходором. Звуки блискавок змішалися зі свистом, гулом, ревінням вітру. Хвиля аномальної енергії розкочувалася все далі. Минула година. Пискнув КПК - викид закінчився.
- Все, мужики, погнали.
Сквад миттєво зібрався. Біля виходу з опорника розлився «кисіль». Сталкери знайшли «душу» в ньому. Але щоб вийти, довелося підривати загорожу - в хімію лізти ніхто не хотів. Сквад швидко йшов до тунелю. Оминувши з пів десятка нових аномалій та зарубавши псевдособаку, сквад, використовуючи болти, пройшов крізь тунель. Два «кристали» і «вогняна куля» теж допоможуть поповнити запаси.
Бункер після викиду виглядав звично. Орава зомбованих і снорків лізла просто на вогнедишні стволи охорони. Грім кулеметних черг розносився на кілометри у мокрому після викиду повітрі. Сквад зупинився. Треба перечекати. Ризик схопити «френдліфаєр» надто великий. Сквад теж не сумував: кілька зомбованих прийшли до них, але бійці відточеними рухами порубали їх на салат. Навіть трохи консервів знайшли.
Нарешті перестрілка закінчилася. Ніндзя написав Арбалету, що вони поруч і підходять. Після підтвердження бійці пішли в бункер. Арбалет зустрів їх біля воріт.
- Ну що ви, асасини? Добре «Волю» притиснуло, що ви тут лазите, правда?
- Та не всім же штани на одному місці протирати, - в тон йому відповів Ніндзя.
Два кулаки в рукавицях стукнулися.
- Здоров, Арбалет. Що скажеш, чорте болотяний?
Цього разу начальник охорони жарту не підтримав.
- Годину перед хвилею мутантів від нас в Рудий ліс вийшов сквад мерків.
Ніндзя присвиснув.
- Ого розклад. А що вони тут забули?
- Виконують контракт із вояками. Ціль невідома.
- Так у відкритому каналі була від них інфа, що якась робота є. Ото й взялися. Синдикат-то - тю-тю. А хто там старший?
- Шакал.
Ніндзя замислився. Він знав, хто це. Хитрий чорт. І чорта з два він взявся б за щось без особистої вигоди для себе.
- В Рудий ліс, кажеш... Добре. Старий, нам по три сухпайки, трохи медицини... А профу заженеш ось це... Ніколи з ним язиками молотити.
Майстер махнув рукою. Його бійці вивалили частини тіл мутантів і артефакти. Арбалет розпорядився принести припаси. За десять хвилин сквад прискорено вирушив до Рудого лісу. Треба було наздогнати мерків.
Зіштовхнутися з мерками їм довелося швидше, ніж хотілося. В старому тунелі, куди сквад сховався від псевдовелетня, що раптово вийшов із лісу. Боєзапасу воювати з ним не було. А в тунелі був сюрприз...
Ніндзя одразу почув їхню присутність. За пару хвилин мачете було приставлене до горла одного з наймитів, що справляв потреби на стіну тунелю. Сквад вів заручника перед собою.
- Ну що, синяки, припливли?
Глузливий голос Ніндзі змусив Шакала здригнутися.
- Мужики, ми з вами не в контрах. Розбору не хочемо. Ми йдемо своєю дорогою, ви - своєю.
- Ні, собако сутула, тут ти помиляєшся.
Шакал пригадав... Бійню в Темній долині, коли їхній «кріт» на тодішній базі «Волі», Комендант, зливав їм переміщення сквадів, які вони відстрілювали. Він пригадав погляд молодого хлопця, який дивився їм услід.
- Знімай екзу, сволота!
Шакал махнув своїм рукою, мовляв, не втручайтеся. Ніндзя повернувся до своїх:
- Мужики, це стосується тільки нас двох. Що б не було - не втручайтеся.
Мерки відійшли. Шакал зняв броню і чекав. Ніндзя без екзоскелета став перед ним...
Шакал різко кинувся вперед. Його нога полетіла в коліно суперника, але зустріла жорсткий зустрічний удар стопою. У ту ж мить пальці Ніндзі вдарили точно в сонячне сплетіння. Слідом - короткий, вибуховий удар кулаком (cun jin). Повітря вибило з легень Шакала, тіло відкинуло назад на півтора метра. Він ще намагався вдихнути, коли Ніндзя вже був поруч.
Шакал очікував продовження, але різкі, лаконічні рухи він-чунь виявилися надто швидкими. Два важких удари в щелепу змусили голову смикнутися. У роті з'явився металічний присмак крові. Шакал відступив, намагаючись відновити дистанцію. Наступний випад Ніндзі він зустрів жорстким блоком і спробував провести важіль на передпліччя. Але майстер виявився швидшим: сталеві пальці прослизнули під захват, розірвали його і миттєво викрутили кисть Шакала назовні.
Шакал був готовий до цього. Він різко підстрибнув, повертаючи корпус, вирвав руку і з розвороту вгатив ногою в живіт супротивника. Ніндзя похитнувся, зробив два кроки назад і впав на одне коліно. Майже відразу він підвівся, перейшовши в стійку журавля - класичну захисну позицію тайцзи.
Шакал спробував підсічку з подальшим добиванням, але в останній момент Ніндзя вислизнув убік. У ту ж секунду його нога вдарила в корпус, а ребро долоні - точно в шию. Удар викинув Шакала назад, і він важко врізався спиною в цегляну стіну.
Повільно підвівшись, Шакал підняв погляд і побачив блискучу катану, приставлену до свого горла. Ніндзя спокійно сховав меч і склав руки на грудях. Шакал зрозумів -
його не вб'ють. Чому - він питати не став.
Ніндзя очима показав на вихід. Сквад мерків поспіхом покинув тунель...
