Це не круто, і навіть не весело
Це сумно, пусто й бридко
Бридко від себе, від розуміння, що совісність одібрало
Я торкаюсь до себе заради них і мені стає липко
Мені хочеться плакати, але я не можу
Я маю радіти, але я не хочу
Він нагадує мені гидкого й старого вельможу
А я перед ним ніяково й наївно белькочу
Це не його провина
Тут винувата лише я
Це в його голівці гуляє хуртовина
А дурна, бо подумала й погодилась я
Краще б не була «розумна»,
Краще б народилась дурна
Краще б не була «покірна»,
Краще б родилась дурна
Називає «вульгарна»
Зове на променад, бо ж така «невимовно прекрасна»
Совісті в нього крихта мізерна
Я ж зовсім дитя, а не його милосердна
