Очі побачили думку твою,
Дивовижну, мрійливу, оманливу.
Коси зачеши
До нестерпних корінь.
Змий страждання — жахливі вони.
Вийди іншим, веслом вітрової,
Залишся один — на годину.
Ноги в крові обирають шляхи,
Повідомлення закриють,
Залишаючи думки.
Тісто тікає головою
Дрібливою, холодною, міцною,
Себе печучи,
Смаком відповідають.
Лежачи десь під низом словесної сковороди.
Текст про глибокі емоції, втрати та спогади. Він передає відчуття смутку і самотності, коли тіло і душа переживають труднощі. Відстань між людьми створює напругу, але спільні спогади допомагають зберегти зв'язок, навіть у важкі часи.
Описується мрійлива подорож у далекі гори за океан, де панує атмосфера свободи і єдності. Вогнище символізує тепло і затишок, а танець без слів відображає глибокі емоції та зв'язок між людьми. Головним є те, що для щастя потрібна лише людина з музикою в душі
У вірші йдеться про трансформацію почуттів, де герої відмовляються від страждань і обирають любов і тепло. Проте, незважаючи на це, вони відчувають, що темрява все ж наближається, і їхній шлях веде до невідомості.
Оповідання про лицаря й дівчину, які насправді зовсім не такі, якіми себе вважають.
Емоційно важкі періоди часто стають несподіваним джерелом натхнення. Це час, коли творчість стає рятівником, допомагаючи не потонути в безодні болю, а триматися на плаву...
Про самотність під чужим небом, коли слова марні, а думки — сильніші за страхи. Це вірш про те, як пережити згасання й почати з нуля: у темряві впізнати тепло, у хвилях — спокій, і зрештою згадати, з чого ти зроблений.
Оповідання про лицаря й дівчину, які насправді зовсім не такі, якіми себе вважають.
Емоційно важкі періоди часто стають несподіваним джерелом натхнення. Це час, коли творчість стає рятівником, допомагаючи не потонути в безодні болю, а триматися на плаву...
Про самотність під чужим небом, коли слова марні, а думки — сильніші за страхи. Це вірш про те, як пережити згасання й почати з нуля: у темряві впізнати тепло, у хвилях — спокій, і зрештою згадати, з чого ти зроблений.
