Очі побачили думку твою,
Дивовижну, мрійливу, оманливу.
Коси зачеши
До нестерпних корінь.
Змий страждання — жахливі вони.
Вийди іншим, веслом вітрової,
Залишся один — на годину.
Ноги в крові обирають шляхи,
Повідомлення закриють,
Залишаючи думки.
Тісто тікає головою
Дрібливою, холодною, міцною,
Себе печучи,
Смаком відповідають.
Лежачи десь під низом словесної сковороди.
В лазарет ступаю я,
сповідь про втрату, самотність і примирення з болем. Ліричний герой звертається до друга чи, можливо, до частини самого себе — до того, хто залишився поруч у спільному “човні” життя
Текст про глибокі емоції, втрати та спогади. Він передає відчуття смутку і самотності, коли тіло і душа переживають труднощі. Відстань між людьми створює напругу, але спільні спогади допомагають зберегти зв'язок, навіть у важкі часи.
Мене звати Стас Козачук, я психолог та письменник.
Не бійся відрізнятись. Просто знайди свій ритм — і дій у ньому на повну.
Мене звати Стас Козачук, я психолог та письменник.
Не бійся відрізнятись. Просто знайди свій ритм — і дій у ньому на повну.
