Есе було написане як враження та подальша рефлексія на лекцію Богдана Шумиловича. Для кращого розуміння суті речей раджу переглянути її – якщо, звичайно, присутнє всяке бажання.
Почути, що сон має бодай якусь історичну вагу як джерело, для мене вбачалося відкриттям. Було здивуванням протягом лекції виявити, що тема до цього ж не є революційною – існує n-на кількість робіт з дослідженням сновидінь навіть в середньовіччі. Тож, якщо ця тема досліджується, постає закономірне питання: а як взагалі сни можуть бути джерелами?
Перед тим, як пояснювати їхню теоретичну цінність, варто зрозуміти, що вага сну залежить від світоглядних установ людини, адже це явище є донині достатньо туманним, через що і їх сприйняття коливається поміж 4 «загальноприйнятними» теоріями:
1. Містична. Сприйняття сну як чогось надприродного – установка, що заздалегідь ставить хрест на спробах пояснити його природу, адже вона, по суті, божественна (або демонічна), і часто слугує для інтерпретації сну як або чогось віщого, або як певним досвід комунікації з чимось трансцидентним.
2. Психоаналітична. За Фройдом сни – це перероблені смислові образи, що проходять фільтрацію з несвідомого та виявляють наші бажання або конфлікти. Шумилович дещо спрощує ці бажання, зводячи їх до сексуального потягу, але вони, звичайно, ширше: від агресивних імпульсів та егоїстичних бажань до денних залишків. Слід зазначити, що лектор згадує лише фройдизм, оминаючи Юнга, хоча його концепції додають снам ваги або, принаймні, цікавішої інтерпретації в контексті обговореної теми: юнгіанство виходить за межі особистого досвіду та переходить в площину колективного несвідомого, ампліфікації, архетипічних образів та, найголовніше, – сни дивляться у майбутнє, а не в минуле, як у Фройда.
3. Активації-синтезу. Варто сказати, що це не теорія, а гіпотеза; розроблена психіатрами Алланом Гобсоном та Робертом МакКарлі. Суть полягала у тому, що під час швидкої фази сну стовбур мозку генерує випадкові електричні сигнали, що хаотично стимулюють зорову та рухову кору. Вища кора мозку в свою чергу не справляється з хаосом, тому конфігурує випадкові спалахи в сюжет. Тому сни не мають прихованого психологічного сенсу чи символізму – лише побічний продукт самоочистки та хімічного перезавантаження мозку.
4. Моделювання загроз. Ця концепція тут наймолодша – виникла на початку 2000-х років та запропонована фінським нейробіологом Антті Ревонсуо. Згідно з теорією, сновидіння є спробою підготовки сновидця до стресу, який він здатен пережити і який з певною ймовірністю може статися.
Рішення проговорити спочатку уявлення обумовлене самим сприйняттям снів: наскільки доречно їх аналізувати? Зрештою, гіпотеза активації-синтезу досить поширена в умах багатьох людей. А навіть якщо ми розуміємо його цінність, як до такого явища підходити? Насправді відповідь досить проста та тривіальна: ніяк не підходити. Для історика важливо здійснити певний акт трансгресії та споглядати (або, точніше, читати?) за сном як спостерігач і виявляти певні закономірності або особливості, що не здатні з’явитися в іншу епоху, в іншому контексті, в іншому дискурсі. Тут і полягає цінність сну як джерела – в першу чергу як джерела, чимось подібного до специфічного егодокументу, корисного виключно в рамках досліджень історичної антропології – ще одна тривіальна, але важлива думка, яку варто було озвучити. В лекції наводиться чудовий приклад зі знайденим щоденником жінки, що мав записи снів, які дають нам уявлення про тодішній час, очікування та переживання. Окрім неодноразових снів з леніним, що чи то провалюється у безодню, чи то переоповідає свою важливість (що явно можна сприймати за очікування краху або відчуття нестабільності), по-справжньому цікавим є сон від 10 травня 1990 року: жінка, йдучи вулицями, помічає озброєних людей, що обшукують перехожих. На фоні цього у неї з’явилася тривога через лист, відправлений батьками з Умані та написаний російською мовою, що спочатку відтворює у жінки ідею його з’їсти, а потім – лише сховати. Цей сон чудово ілюструє переживання і людей загалом, і окремих груп у вигляді зросійщених українців (або росіян?) зокрема: страх поміж очікуванням нестабільності та, у випадку цієї жінки, потенційною загрозою – принаймні, в її уявленні. Хоч для нас вищесказане і видається зараз очевидним, слід розуміти незбагненну цінність такого підходу в напрямках, в яких джерел бракує, і саме за наявності запису снів ми можемо реконструювати певну особливість якогось суспільства, або принаймні чіткіше його уявити. В більш наближених до сучасності періодів цікаво простежити юнгіанське «колективне несвідоме», яке насправді озвучувалося у лекції під виглядом питання, яким чином німецьким євреям в 30-х снилися погроми або натяки на сегрегацію.
Важливо сказати і пару слів про темпоральність снів, або, скоріше, їх дещо збочене в лінійному уявленні відчуття часу, в якому майбутнє тісно пов’язане з минулим: простір досвіду створює та поєднується з горизонтом очікувань; згаданий у лекції Козеллек саме так пояснював передчуття терору, який я згадав трохи вище. Окрім цього, через таке поєднання можна простежити і певну характеристику суспільства; умовно, таким чином можна виявити переживання людей від конкретних досвідів у їхню епоху або історичні епізоди, наприклад: нічні кошмари батьків, де їхніх дітей викрадають задля їжі.
Лекція так чи інакше змушує замислитися про власний досвід переживання війни у сновидіннях. Інтерпретувати мені досить легко та водночас надмірно складно, адже я не дотримуюся якогось чіткого погляду на сновидіння: мене беззаперечно цікавить психоаналіз, але надмірний психологізм дратує; деколи я сприймаю сни як випадковість, але сприймати так всі – було б безглуздям. Зрештою, мої сни видозмінювалися разом з обставинами: дуже багато траплялося снів, де був у ролі військового та відбивав м’ясні штурми ворога, тихо вичікував їх на власних позиціях або безпосередньо штурмував ворожі; найчастіше був кулеметником, трохи рідше – шпигуном, один раз став гранатометником. Подібного штибу сни завжди завершувалися перемогою. Можна було б пояснити їх нелюдською ненавистю та бажанням бути у війську, одначе ці плани не реалізувалися через наявність великої кількості хвороб, що ніяк не заважає цим снам з’являтися донині. Значно рідше траплялися сни, де я виступав у ролі жертви, переживав танкові обстріли або був депортований росіянами після окупації – причини появи цих снів мені, здається, пояснювати і не треба. В момент життя, коли я перебував дуже близько до лінії фронту, що значно погіршувало умови проживання, сни перетворювалися на яскраву, теплу та приємну заміну реальності, в яких фігурували приємні ландшафти та люди, яких любив, кохав, чекав, за якими сумував та нервував. Кошмари не снилися тоді зовсім.
Слід підбити враження від самої лекції. Певною мірою есе закінчиться, наче уроборос: дізнатися, що сни мають цінність у вигляді джерела, для мене було відкриттям; чомусь я ніколи не задумувався над їхнім подібним форматом застосування. Будучи гранично чесним, хотів би сказати, що після розуміння суті лекції, кожна думка стає впорядкованою, корисною та зрозумілою, і певна єдина, що не увійшла у загальну чітку картину – це згадка про спробу контролю над сновидіннями з боку влади, що згадувалося в контексті слів, що лише сновидіння система ніяк, попри своє бажання, не може контролювати (з чим були пов’язані кошмари жителів Німеччини, яким снилися метасни, пов’язані з тим, що уві сні не так безпечно). Одначе ця думка, по-перше, для мене є вже буденною, за що завдячую своєму оточенню, а по-друге – вона настільки широка, що, здається, помітно проривається за межі теми, яку ми розвивали, тому вбачаю за доречне лише побічно згадати її.
