Останньою китайською династією на престолі Піднебесної була Мінь-го. Китайській культурі була властива циклічність, тому зміна синів неба на престолі відбувалась з багатьма схожими елементами.
Наприклад, в останні роки правління династії значну владу захопили євнухи. Вони підпорядкували собі чиновницький та військовий апарат. Євнухи правили з тіні, наводячи правителів на потрібні рішення. “Мафія кастратів” стала піковою в кінці правління імператора Ваньлі. Тоді правитель надав їм офіційне право керувати цивільною адміністрацією та збирати податки. Важливу роль серед яких відігравав податок на сіль. Закономірно, що спроба підняти податки обернулася крахом. Євнухів убивали місцеві чиновники, а держава почала занепадати. Якщо додати ще консолідацію маньчжурськмих племен, втома від війни з Японією й проблему з престолонаслідуванням, ми отримаємо чудовий грунт для потрясінь. Але ми хотіли б зробити акцент на економічному аспекті падіння цієї династії та вплив світової тогрівлі на це.
З відкриттям Нового світу та морського шляху до Індії, європейці отримали велетенську силу у вигляді обміну товарів. Ресурси Америки дали карт-бланш європейцям в боротьбі за світове домінування. У наших відео та текстах ми згадували про те, як Іспанія стала жертвою інфляції та непродуманої економічної політики. Але не тільки іберійське королівство отримало “срібне прокляття”. Китайська династі Мін відчула на собі непропорційне зростання срібла в своїй економіці. Мінські імператори з початку свого правління дуже специфічно ставлися до срібла й старалися його обмежити в економіці за допомогою паперових грошей. Ця ідея зазнала краху, тому економіку почали насичувати сріблом з Японії та Нового світу. Європейці особливо були зацікавлені в китайських товарах. Порцеляна, спеції, лаковане дерево, індокитайська слонова кістка - усе це було затребуваним ресурсом в Європі. Португальці першими проникнули в цей регіон. Вони мали надії монополізувати торгівлю та стати посередником між Китаєм та Європою. Ринок був дуже великим та прибутковим, хоча військовим методом не вдалося захопити факторії в Китаї за індійським сценарієм. Португальці в 1535 році стали посередниками в торгівлі між Китаєм та Європою, коли на території сучасного Макао була відкрита митниця та торгова факторія. Насправді, багато істориків вважають це місцем великого хабаря, якого давали португальці місцевому губернатору.
Португальські торговці швидко налагодили співпрацю з китайськими контрабандистами, щоб обійти морське ембарго Мін і транспортувати японське срібло на китайський ринок. У період з 1583 по 1591 рік, коли португальці плавали з Макао до Японії, вони перевозили розкішні предмети, такі як білий шовк, золото, мускус і порцеляну, а на зворотньому шляху з Японії виключно перевозили срібло. Звісно, що португальці брали свій відсоток з цих оборудок.
Потім першість у цьому процесі взяли іспанці. Столиця Філіппін - Маніла- стала перевалочним пунктом між Новим світом та Китаєм. Іспанці направляли свої галеони навантажені сріблом до Маніли, а китайські торговці відпрвлялися з портів Фучджоу з цінними китайськими товарами (шовк, порцеляна). У 1571 році Іспанія почала торгівлю безпосередньо з Китаєм в Америці. Торгівля манільськими галеонами досягла свого піку в 1597 році, коли обсяг торгівлі перевищив 1,2 мільйона песо (одне песо це 25г срібла). На початку 1600-х років цей потік зріс аж до 3 млн песо або 90 000 кг срібла У той період іспанська валюта стала аналогом долара США в наш час. Китайці дуже були зацікавлені в сріблі. Це були спричинено тим, що цей метал був універсальною конвертованою монетою, на відміну від мідних грошей китайців. Європейці теж бачили в цьому вигоду. Китайська срібна монета дорівнювала половині золотої.
Іспанське та португальське срібло допомогло китайця оплатити військо в боротьбі з Тойотомі Хідейосі під час Імджи́нської війни(приблизно 7 тонн срібла для оплати війська та підтримки Кореї) . З іншої сторони королі Іспанії, хотіли підм’яти під себе цю торгівлю, яка була одни з основних прибутків корони в час постійної інфляції. Філіп IV хотів взяти під контроль цей потік. Він заставив експортувати срібло до Іспанії, а вже з іспанських портів до Китаю. Це спричинило зменшення притоку срібла до Китаю та інфляції мідної монети. Вороги іспанців - англійці та голландці найняли каперів, аби ті під “веселим роджером” грабували судна й підривали торгівлю біля берегів Китаю.
Важливо розуміти, що династія Мін мала у свій час найнижчі податки в світі. Податки на сільське господарство становили лише 1/30 сільськогосподарської продукції, а пізніше були знижені до 1/50 продукції. Податки на комерцію також становили 1/30 комерції, але пізніше були зменшені до 1,5% від прибутку. Ці низькі податки стимулювали торгівлю, але сильно послаблювали державу. Сіль, як і в попередній династії, була важливим джерелом державного доходу , але вимагала постійного і грамотного управління.
Держава через торгівлю зі Заходом увела оплату податку в сріблі, що поставило на коліна регіони, в яких не було доступу до торгівлі з європейцями. У тих краях мідна монета була основною валютою, що спричиняло розорення населення. Чим дорожче ставало срібло, тим неохоче з ним розлучалися. Таким чином, кількість срібла на ринку продовжувала зменшуватися і водночас зросла інфляція мідних грошей. У 1630-х роках за зв'язку із тисячі мідних монет давали унцію срібла; в 1640 р. ціна зв'язки впала до половини унції; а до початку 1643 р. становила приблизно третину унції. Для селянства це оберталося практичним руйнуванням, оскільки податки вони мали вносити сріблом, тоді як ремісничі вироби і сільськогосподарську продукцію платили міддю.
Також слід згадати, що в цей період в Китаї стається демографічний бум. Населення в порівнянні з XIV століттям зросло в 4 рази. У XVII століття стається глобальне похолодання, яке увійде в історію як Маленький льодовиковий період. Зменшується кількість збіжжя. Зерна ставало менше, а його ціна росла. Населення почало масово переселятися в міста, де безробітні стали складати основу бандам, проституції та іншим знедоленим верствам населення.
Тобто станом на 1640-і рр в імперії Мін утворилася дуже критична ситуація. Державний апарат потрапив у залежність від євнухів, які не могли створити ефективний чиновницький апарат. Непродумана подактова політика, яка складалася з уведення срібла як оплати і підняття суми податку, спричинила розорення багатьох провінцій, раптовий ріст міст та рівня бідності. Спостерігалось слаблення армії через інфляцію. Голод та різні потрясіння розорили державу зсередини, а ззовні нависла нова сильна загроза - маньчжури . Для посполитого китайця сигнал був чітким: небо не дає мандат легітимності династії Мін, її час уже минув.
У 1628 році, місцеві напівбандитські ватаги стали формувати повстанські загони, які захопили провінцію Шенсі. Через 11 років повстання зміг очолити талановитий селянин - солдат Лі Цзичен. Він зміг створити альтернативу імператорській владі в Пекіні, було встановлено конфуціанську систему іспитів та бюрократії, карбувалася монета. Щоб завоювати популярність Лі Цзичен, роздавав зерно та гроші місцевому населенню, заборонив грабувати торговців і селян; також привернув на свій бік чиновників та вчених. Водночас Лі зміцнив військову дисципліну у своїй армії. Ватажків, які не підкорилися його наказам, було страчено. У 1644 році було проголошену нову династію - Шунь («Великий Добробут»).
Для остаточного утвердження, селянський імператор мав захопити Пекін. Імперія Мін переживала агонію. Її сили були між силами Шунь та маньчжурами. Імператор Чунчжень повісився на дереві за Забороненим містом. Цим скористалися маньчжури, які переманили на свою сторону остатки сил Мін на півночі та завоювали Китай, встановивши династію Цинь.
