Володимир сидів у своїй невеликій квартирі, дивлячись на старе радіо, яке стояло на підвіконні. Йому було вже за сімдесят, і це радіо було єдиним, що залишилося від його молодості. Він пам’ятав, як купив його в 1968 році на першу зарплату. У ті часи це була розкіш лакований корпус, металеві кнопки, м’який теплий звук.
Радіо супроводжувало його все життя. Воно грало, коли він збирався на перше побачення з Оленою, яка згодом стала його дружиною. Воно звучало на кухні, коли вони пили чай і обговорювали, як назвати свого первістка. Воно грало навіть у ті дні, коли вона пішла з життя, а він залишився сам.
Володимир давно не вмикав його. Світ дуже змінився тепер усе було в смартфонах, у потоках, у цифровому шумі. Старе радіо стало мовчазним свідком його самотності.
Сьогодні Володимир вирішив, що час його позбутися. “Навіщо тримати те, що більше не потрібне?” — подумав він. Він дістав коробку, яку зберігав у коморі, акуратно загорнув радіо в стару газету і пішов до пункту прийому електроніки.
Пункт знаходився за кілька кварталів, і дорога видалася довгою. Володимир зупинявся, щоб перевести подих, відчуваючи, як слабкість поступово бере верх. У пункті його зустрів молодий хлопець у яскравій помаранчевій жилетці, із густим чорним волоссям і веселими очима. Його ім’я, як свідчив бейджик, було Сергій.
— Що це у вас? — запитав Сергій, уважно оглядаючи коробку.
— Старе радіо. Уже не працює, — відповів Володимир, передаючи коробку в руки хлопця.
Сергій відкрив коробку і подивився на радіо з інтересом.
— Ого, це справжня раритетна річ! Ви впевнені, що хочете його здати?
— А що мені з ним робити? — Володимир знизав плечима.
Сергій задумався, проводячи рукою по гладкому корпусу.
— Я люблю відновлювати такі штуки. Можу спробувати його полагодити. Якщо вийде, поверну вам.
Володимир кивнув, хоч і не дуже вірив у це.
— Гаразд, нічого втрачати— сказав він і, попрощавшись, повільно пішов додому.
Через кілька днів Сергій подзвонив.
— Ваше радіо працює! Приходьте забирати.
Коли Володимир повернувся з відновленим радіо, він уперше за багато років увімкнув його. У кімнаті зазвучала стара мелодія, яка колись була популярною, коли він і Олена ще були молодими.
Він вмостився у крісло біля вікна, закрив очі й поринув у спогади. Перед його внутрішнім поглядом оживали картини минулого. Олена танцює на кухні під цю мелодію, син грається на підлозі.
Звук був теплим і тихим, як саме життя. Володимир відчув, як на серці стало легко і водночас сумно. Він заснув у кріслі під звуки музики, що грала всю ніч.
Наступного дня Сергій виставив це радіо на продаж у своєму інтернет-магазині. На фото воно виглядало, як нове, але тепер це була лише річ, позбавлена того тепла, яке воно дарувало своєму останньому власникові.
