Стокгольм - похмуре та жорстоке серце Швеції на березі Меларена. Тут позолочена розкіш королівського палацу поєднується зі смородом сірих вулиць, де нечистоти здатен приховати лише сніг. Навіть рясні дощі не здатні змити увесь бруд та сором цього міста, що тоне у людській недбалості та тваринних злочинах. У цьому Пеклі нема вогню, тут душі захлинаються у багні під незатихаюче дзижчання мух. Доки аристократія охоплена шалем палацових інтриг, простий люд зогниває разом із сирими дошками бідних кварталів.
Таким вимальовує це місто трилогія Нікласа Натт-о-Даґа, оскільки дивимося ми на нього очима знедолених та покинутих.
У центрі роману - стокгольмський вартовий, ветеран шведсько-російської війни Жан-Мішель Кардель, якого знайомі називають просто Мікелем.
Одного похмурого й невеселого дня Мікель знаходить у одіозному (за символізмом за міазмами) озері Фатбурен жорстоко понівечене тіло людини. Ця жахлива знахідка зводить Мікеля, якому й так не поталанило, зі стокгольмським Шерлоком Голмсом - доволі молодим та перспективним юристом, генієм розшуку та широко відомим у вузьких поліційних кругах Сесілем Вінґе.
Ці двоє позірно є протилежностями одне одного. Мікель - дужий, моцний чолов’яга зі шрамами та відбитком нещасливої долі на обличчі, котрому бракує однієї руки. Ночима він працює вишибайлом у шинках, використовуючи дерев’яну руку як перевагу у бійках з відвідувачами, що напилися до неадекватності. Сесіл - вродливий та худорлявий освічений чоловік аристократичного походження. Проте, незважаючи на різницю у становищі, освіті та звичках, цих двох об’єднує спільне прагнення до справедливості.
Попри лякаючу зовнішність Мікель є чуйною та доброю людиною. Він швидко починає товаришувати з Сесілом та допомагає у розслідуванні жахливого вбивства. Сам себе Мікель недооцінює та вважає, що він просто м’язова сила у арсеналі Сесіла, що вже здобув славу геніального детектива серед стокгольмських поліціянтів. Й хоч з опису цих персонажів здається, що вони не схожі, та різниця в них лише у ступені освіченості. Що Мікель, що Сесіл поділяють доброту, віру у справедливість та бажання зробити світ трохи кращим.
Ці персонажі є однозначно позитивними, що є рідкістю для нуарного жанру. Й від того ще більше шкода їх, коли доля обертається проти них. Життя Мікеля спотворене травмою війни, тяжкими спогадами, втратою побратимів та інвалідністю, що є невід’ємним нагадуванням про минуле. Але й Сесіл носить у собі особисту трагедію та тяжке ярмо родинного знущання.
Цей роман не тільки про злочин, детектив та розгадування таємниць, він ще й про особисті трагедії людей, про те добре, що ховається у душах найзубожіліших та найсамотніших з мешканців Стокгольму, про пристояння проти жорстокості, про силу волю та любов до ближніх. Брудний похмурий Стокгольм, чию чорноту не змивають навіть рясні дощі, ховає у собі десятки історій й десятки злочинів.
З другої книги Сесіла Вінґе через деякі сумні та непереборні обставини заміщує його молодший брат - Еміль. Він прибуває до Стокгольму, щоб забрати родинну реліквію - кишеньковий годинник з гравіюванням, що належав спершу батькові, а потім Сесілові (у першій книзі цей годинник відіграє важливу роль). У пошуках годинника Еміль приходить до колишнього житла брата, де його й перестріває Мікель.
Цього разу історія відтворюється, але дзеркально - це саме Мікель втягує Еміля у небезпечне розслідування, щоб завершити справу, розпочату ще Сесілом. Мікель, що не вважає себе достатньо розумним для розслідування, сподівається на те, що геній Сесіла животіє й в Емілеві. Тут Мікель не помиляється, але він не знає, що родинне прокляття вразило й молодшого брата.
Еміль й сам вважає себе лише блідою тінню братового розуму, хоча до цього ще й спустошеним тим таки знущанням у родині та не хоче відтворювати життєвий шлях брата, бо усе дитинство їх порівнювали не на Емілеву користь. Та Мікель рятує йому життя й через почуття обов’ящку та природнє бажання допомогти тим, хто вже сам собі не допоможе, Еміль виконує роль брата.
Еміль супруводжуватиме читача вдвічі довше, ніж Сесіл - протягом двох книг. Тож не дивно, що до нього особисто в мене виникла сильніша прив’язаність, ніж до Сесіла. Під час першої книги сумуєш за ним, але до початку другої головним героєм поряд з Мікелем остаточно постає Еміль.
Протягом усіх трьох книг автор майстерно зберігає зацікавленість читача, огортаючи його увагу нуарним сутінковим Стокгольмом та витримуючи рівновагу між почуттям безвиході та сентиментальною любов’ю до головних героїв. Їм неможливо не співчувати, до них неможливо лишитися байдужими й їхні постаті назавжди залишаються у серці.
Bellman noir, а саме таку назву має цикл, я не можу назвати остаточно злим та жорстоким. Почуття тривоги та безвиході він викликає не відсутністю надії, а її присутністю. Ці книги - перші за довгий час, які викликали у мене дійсно глибокі емоції. Співчуття - це те почуття, яке супруводжувало мене протягом усієї історії. Сюжет та жага дізнатись, чи зможуть герої добитись справедливості у сирому гнилому місті роблять читання швидкоплинним та непомітним. Героїв цих книг дуже шкода, але їхні історії ваті того, щоб їх дізнатись.
Цю серію мені закортіло купити усю в паперовому вигляді та тримати у себе на полиці. Найперше ці книги приваблюють красивим оформленням.
Уся серія має самобутній стиль, що налаштовує на атмосферу нуару. Їх приємно роздивлятися та тримати у руках, вони однозначно можуть стати прикрасою домашньої бібліотеки. Але їхній шлях до полиці буде довгим - з перших рядків ця серія захоплює увагу, її хочеться читати без упину.
Але, на жаль, серія Нікласа Натт-о-Даґа також не здобула великої популярності серед українських читачів, хоча й має дещо більшу впізнаваність, ніж Сюзанна Кларк. Маю надію, що часи фандомного роздолля в Україні ще попереду.
