Су-57: стелс чи все-таки ні?

Більше матеріалів у телеграмі — NGO MediaBober

Спочатку – авіашоу в китайському Чжухаї, а далі – навіть декілька нових літаків, які стали на баланс повітряно-космічних сил рф. Здається, що колись гидке каченя з кодовою назвою Т-50 перетворилося на красеня Су-57, який може позмагатися з американськими F-22 і F-35 та з китайськими J-20 і J-35, причому як у галузі озброєння, так і стелс-технології. Але чи все так гарно? Розберімося. 

Що таке стелс?

Стелс (від англ. stealth) – комплекс заходів, спрямований на зниження ефективної площі розсіювання (ЕПР) літального апарату. Звучить складно, чи не так? Якщо пояснювати простими словами, то це технології та принципи літакобудування, задачею яких є зниження помітності літака чи безпілотника на радарах противників.

Ідея створення невидимого для радарів літака зародилась ще під час Другої світової війни, у якій активно стали застосовуватися радіолокаційні станції (РЛС) для виявлення ворожих літаків – особливо бомбардувальників, які постійно літали на рейди ворожих військових баз, заводів та інших критично важливих об’єктів. Хоча ефективність ранніх радарів була достатньою для того, аби виявляти ворожі авіагрупи як винищувачів, так і бомбардувальників, навіть тоді вже почали з’являтись перші стелс-літаки.

Ранні стелс-літаки не мали вигляд футуристичних космольотів, як ми звикли думати – навпаки, вони були майже ідентичними до звичайних літаків тих часів. Тим не менш, вони мали деякі особливості, наприклад матеріали.

Перші стелс-літаки, ось-як радянський По-2, британський Mosquito або німецький Horten Ho 299, були зроблені із… дерева! Замість стандартного алюмінієвого планера інженери використали дерево, яке відбивало менше радіохвиль, аніж метал, – тож воно чудово знижувало радіолокаційну сигнатуру літаків, а іноді й зовсім робило їх майже невидимими для тогочасних ворожих радарів. Та був один серйозний недолік – міцність матеріалу. Такі літаки не могли витримати великих перевантажень і легко загорялися внаслідок влучань ворожих гармат ППО, але свою задачу вони все ж виконували на відмінно.

Та інженери пішли далі: досвід Другої світової війни лише посилив їхній інтерес до концепції стелс-літаків. Наступним етапом стали експерименти з формою планера. Спрощені геометричні форми, відсутність великої кількості округлостей чи гострих кутів, як виявилось, також знижують помітність літаків на радарах. Першими літаками з незвичайною формою стали німецький Ho 229 та американський XB-35; інженери побудували їх за схемою “літаюче крило”. Цікаво те, що за такою ж схемою побудований найдорожчий у світі стелс-бомбардувальник B-2 Spirit. 

І хоча надалі авіаконструктори продовжили експериментувати з різними нововведеннями на кшталт радіопоглинаючої фарби та спеціальної форми сопла двигунів, все-таки основними постулатами стелс-технології стали саме форма планера та матеріали.

Так а до чого тут Су-57?

І почнімо також із коротенького історичного екскурсу. Су-57 розроблявся в росії ще з 2002-го, а вже через 8 років його прототип піднявся в повітря. На перший погляд, програма нового винищувача виглядала ефективно: специфічна форма планера, передові бортові системи, великий спектр озброєння. Звучить дуже добре, чи не так? До розробки навіть долучилася Індія. На щастя, не так все сталося, як комусь бажалося.

Спочатку поставки літака до складу російських ПКС (повітряно-космічних сил) рф планувалися у 2015 році, а потім і в 2016… і в 2017… Усе-таки в серію Су-57 пішов у 2020-му році. За цей час з російської програми FGFA (Fifth Generation Fighter Aircraft) навіть вийшла Індія. За словами чиновників індійських ВПС (військово-повітряних сил), Су-57 не виправдав їхні очікування й виявився недостатньо малопомітним, з недосконалою авіонікою та з поганою якістю планера. Але що ж сталося? Адже Су-57 має унікальну форму планера з малою кількістю гострих кутів, пофарбований радіопоглинаючою фарбою та оснащений іншими “унікальними” технологіями. Як він міг розчарувати індійців? Зараз розберемось!

Болтікі, гаєчкі, вінтікі

Для контрасту візьмімо американський F-35 і погляньмо на його планер, а потім порівняймо його з російською копією. Неозброєним оком видно безліч недоліків на російському літаку у вигляді купи гвинтів, які тримають панелі планера – це є абсолютно неприпустимим на стелс-літаках, адже воно збільшує радіолокаційну сигнатуру судна.

Також нам варто вдруге згадати авіасалон у Чжухаї, на якому росіяни з усіх сил намагалися пропіарити свій “стелс”. Так, китайські відвідувачі й експерти при огляді Су-57 дуже сильно акцентували увагу на якості фюзеляжа – особливо на стиках та гвинтах, які зроблені халатно.

“Але ж це лише прототип! Погляньте на серійні літаки!” — сказали б нам російські військові пропагандисти. Добре, без проблем! Й однаково, що це один із останніх прототипів, який повинен мати найкращу якість. 

Та на серійних літаках, які, до того ж, тільки цієї осені стали на бойове чергування, все одно присутня купа гвинтів, на яких тримається багато панелей фюзеляжу, а також неякісні стики. Чому так? Через брак фінансування, досконалої електроніки та спеціалістів, а також корупції на всіх рівнях. 

Двигуни

Теж дуже важливий критерій для стелс-літаків. Зазвичай чи то на американських, чи то на китайських літаках двигуни сховані під зовнішню обшивку судна, а їх сопла мають специфічну форму, яка спрямована на зниження радіолокаційної сигнатури та теплової “плями”, аби не потрапити під вогонь ракет з інфрачервоним наведенням.

Та якщо поглянути на Су-57, то двигуни в ньому ніхто й не намагався заховати, а їх сопла ідеально круглі та, найімовірніше, зроблені зі звичайних матеріалів, а отже також збільшують ЕПР літака.

Звісно, нещодавно був продемонстрований варіант плаского сопла для Су-57, але наразі це лише проба пера для подальших випробувань, адже їх навіть ні разу не перевіряли у повітрі. Тож до серійного виробництва такої модифікації також далеко.

Авіоніка

Погляньмо також і на авіоніку Су-57, а для повного розуміння порівняймо її з американським F-35.

Радари

Як і російський, так і американський винищувачі мають новітні радари з активною фазованою антенною ґраткою, але давайте копнемо глибше. За заявами російської сторони, їхній винищувач може виявляти цілі з ЕПР 1 м² на відстані до 400 км; у той самий час точний радіус виявлення цілей для F-35 невідомий. Але якщо порівняти кількість модулів прийому та передачі на радарі, то виграє F-35: 1676 модулів проти 1526. Та тим не менш, показники хороші в обох випадках.

А от з оптико-локаційними станціями ситуація зовсім інша. Хоч обидва літаки й оснащені оптичними системами виявлення цілей з усіх сторін (тобто бачать цілі навколо себе без сліпих зон), та американський винищувач має неабияку перевагу тут.

По-перше, розміри ОЛС відіграють авангардну роль. Якщо поглянути на ці два винищувачі спереду, то можна побачити одну цікаву деталь: Су-57 має перед фонарем досить помітну систему 101КС, у той час як ОЛС F-35 AN/AAQ-37 “втиснута” всередину. Цей фактор є дуже важливим, адже наявність такої великої системи просто на фюзеляжі збільшує радіосигнатуру літака. Так, ця система має радіопоглинаючі покриття на зворотній стороні, і їй достатньо просто розвернутися, аби не так сильно видавати літак. Але її одночасне використання в умовах опромінення ворожими радарами погіршуватиме малопомітність Су-57 – чого не скажеш про системи F-35, які вбудовані в корпус. 

За дальністю виявлення цілей ці системи також відрізняються. До прикладу, російська система може виявляти цілі на відстані до 70 км у той час, як американські ОЛС можуть виявляти, наприклад, пуски балістичних ракет на відстані аж до 1300 км.

Шолом

Що б ви обрали: розкішний Rolls Royce Cullinan 2024-го року випуску чи незрозумілий шолом HMDS? Американські військові обирають друге, але що ж спільного між цими двома, здавалося б, кардинально різними речами? І відповідь проста – ціна. І позашляховик найвищого класу, і шолом для F-35 коштують однаково, по півмільйона доларів. Але ж за що така ціна? Як шолом може мати таку захмарну вартість?

Все дуже просто: справа у функціях і можливостях, які має та забезпечує цей шолом. Перш за все, це огляд на 360 градусів. Завдяки камерам, розташованим по всьому фюзеляжу F-35, пілот може бачити фактично крізь винищувач завдяки накладанню зображень з цих камер. Тобто якщо він подивиться униз, то, замість кабіни літака, він побачить хмари та землю. І це ще далеко не все. Підказки під час польоту, передова система передачі даних між дружніми літаками, ідентифікація цілей “свій-чужий”, наведення ракет буквально одним лише поглядом – усе це може зробити такий шолом. Для кожного льотчика він індивідуальний: зроблений з урахуванням відстані між очима, розмірів голови та багато чого іншого. Тепер стає зрозуміло, на що йдуть кошти американських платників податків.

А що там із Су-57? Ну, а на Су-57 використовується звичайний радянський ЗШ-7А без будь-яких додаткових функцій чи навіть приладу нічного бачення. Можливо, ви очікували почути щось інше, хоча б трохи схоже на шолом F-35 – але ні, це сувора реальність. Звісно, нещодавно росіяни показали макет нового шолома спеціально для Су-57, який фактично є копією вже не нової американської системи JHMCS, яку використовують на F-16. Але перспектива запуску серійного виробництва такої системи виглядає туманно. Ба більше, навіть копія української “Сури” — НСЦ-Т, ні разу не “світилась” за весь час війни, що визнають навіть російські льотчики.

Підбиваємо підсумки!

Отже, Су-57 має свої плюси та мінуси. Із плюсів можна виокремити:

• Спеціальна форма планера, яка відбиває частину радіохвиль

• Радіопоглинаюча фарба

• Бойове навантаження (4,3 тонни)

• Радіус дії (2000 км)

• Великий внутрішній відсік для озброєння

Але є також і мінуси:

• Низька якість збірки планера

• Непристосовані до стелсу двигуни

• Недосконалі авіоніка та бортові системи

• Великі розміри літака

Отже, беручи до уваги вищеперечислені фактори, можна зрозуміти, що Су-57 – не зовсім літак п’ятого покоління і не зовсім стелс. Однозначно, він буде кращим за радянські літаки, але до рівня американських (чи хоча б китайських) йому ще далеко

Так, можна зрозуміти тактику росіян: точніше, чому вони не хочуть близько підлітати на Су-57 до лінії фронту, а просто здалеку пускають ракети. Висновок: вони бояться. Бояться, що розпіарена ними ж “гроза небес” буде збита, як це вже було з А-50, Іл-22 та десятками інших російських літаків.

Ексклюзив! Коментар від воїнів ППО (з міркувань безпеки підрозділ не називаємо): 

“Вони ні разу не підходили ближче, ніж на дальність виявлення: бояться. У сенсі стелс? Усі підрозділи думають, що то новорічна гірлянда літає – ми його навіть над Азовом [ред. – морем] бачимо”.

Та яким би сирим не був цей літак, він все одно має непогані характеристики та все одно становить загрозу для наших Сил оборони – тож недооцінювати його можливості також не варто. Ворог пристосовується до ситуації і діє хитро й підступно, застосовуючи нові методи. Тож підтримуймо Збройні сили України та вірьмо в наших воїнів. І нехай українське небо належить тільки нам!