Вербна неділя. Свята тишина.
В душі — ще молитва, в повітрі — весна.
Та вибух ламає усі рубежі —
І крик розриває серця і надії.
Прямісінько в центр — ракета летить,
Де мали б радіти, де мали б цвісти.
Де діти сміялись, тепер лише дим,
І попіл повис на гілках молодих.
Десь поруч — іконка у зруйнованій хаті,
І лялька в пилюці лежить при дитяті.
Ніхто не чекав, що на свято весни
Прилетять не птахи — а уламки війни…
Сирена мовчала. Була тишина.
У ній заховалась сліпа сторона.
І тіні людей, що йшли по весні,
Залишились навік у тій тишині.
Чорніє повітря — не видно небес,
І світ поступово ховається десь
А поруч — іконка, і верба в руках…
І пташка в крові пригорнулась в кущах.
Молимось. І віримо, що зло піде,
Що кожна дитина додому прийде.
А Суми — не зламати. Не спалити дотла.
Бо навіть у темряві світить весна.
Ревчик пише…
