Біла фігура танула на тлі місяця. Тонке вбрання розмаювали вітри зовсім інших світів. Примарна матерія життя...
***
Цілий вечір вони провели в суперечках про непотрібне.
— Магія — це насамперед практика...
— Це вигадка професора, що вижив з розуму!
— Твоя віра у поєднанні з умінням МОЖУТЬ творити дива!
— Але чудес не існує!
— Наше життя — вже диво! ... Один схід сонця чого вартий! І як ти можеш таке говорити?
— Не вірю!
— Дурень! Я тобі доведу!
А йому було глибоко начхати. Він просто любив дивитись на неї, говорити з нею, сперечатися... Він любив. Спостерігаючи за переміщеннями витонченої фігурки по кімнаті, він думав про її красу, а не про дивовижні "приготування до чудес". Закутана в тонку напівпрозору тканину ритуального білого балахона, розпашніла від суперечки та передчуття своєї перемоги, вона була схожа на богиню.
Він задрімав, дивлячись у полум'я свічки і дослухаючись до буботіння "магічних формул". А коли прокинувся, було вже запізно. Її маленькі босі ніжки були за півметра над підлогою і за півкроку від відкритого вікна. Вона йшла. Йшла місячним променем.
Торкнувшись ногами підвіконня, вона обернулася. Але не було тріумфу на її обличчі, лише тепла посмішка всерозуміння та всепрощення. А очі... Тепер вона не просто була схожа на богиню, вона була нею, й ці очі містили в собі Всесвіт...
Зачарований побаченим, він не намагався їй завадити, та й навряд чи це було в його силах. Вона знову повернулася обличчям до місяця. «Лик до лику...» — згадалося йому щось біблійне. З кожним кроком її постать все більше танула в місячному сяйві. Та в останню мить він нарешті схаменувся, зірвався з місця, висунувся у вікно до пояса, ризикуючи звалитися на темну бруківку, й спробував ухопитися хоч за край одягу...
Біла фігура танула на тлі місяця. Тонке вбрання розмаювали вітри зовсім інших світів. Примарна матерія життя...
Лише тонка смужка тканини, шалик, наче сам зітканий із місячного світла, залишився в його руці.
— Вона пішла.
Він сказав це самому собі, щоб повірити. І щоб не з'їхати з глузду.
***
Минали дні, місяці, роки. Люди вважали його напівбожевільним професором. Ті, кому він розповідав свою історію, не вірили йому, вважали за галюцинацію, наслідки хвороби... Чого тільки не вигадають люди, щоб не відмовлятися від звичних обмежень. А він усе намагався і намагався. Іноді просто повірити так важко... І тепер вже інші сперечалися:
— Магія — це насамперед практика...
— Це вигадка професора, що вижив з розуму!
— Твоя віра у поєднанні з умінням МОЖУТЬ творити дива!
— Але чудес не буває!..
Можливо, одного разу, йому все ж таки вдасться...
02.02.04 / 09.10.23
