Chapter 3: «Хто, в дідька, цей Касіан?»
Дівчата все ж таки обрали пройтися містом та подивитися, де тут можна щось купити та куди сходити. А ввечері Адоніс потягнув їх до клубу, так як, за його словами Іракліон славиться своїми нічними клубами.
— Привіт, чувак. — До Адоніса звернувся якийсь турист англійською мовою. Схоже він був скандинавом, так як його видавало його волосся перлового кольору та блакитні очі. — Де знаходиться нічний клуб "Шторм & Екстаз"? — Очевидно він вже був підшофе, про що говорили його червоні щоки.
Адоніс прийнявся пояснювати парубкові, де знаходиться нічний клуб, який він шукає. В цей час Єлені вже пританцьовувала на місці, тому що звідусіль грала музика. Вони прийшли на найгучнішу вулицю, на якій зосереджені всі нічні клуби міста.
— Дівчата, схоже ми теж ідемо з вами до "Шторм & Екстаз", там сьогодні буде якийсь івент від власника клубу.
Коли вони наблизилися до входу, музика почала буквально вібрувати в грудях. Неоновий напис "Шторм & Екстаз" мерехтів червоним кольором, а над входом танцювала пара голографічних вогненних фігур. Інтер’єр у клубі був витриманий у стилі Давньої Греції. Усередині височіли мармурові колони, що підтримували арки, прикрашені виткими лозами винограду. У декорі простежувалися гронa винограду, театральні маски, келихи з вином, а також орнаменти на стінах та стелі, що натякали на священні бенкети та містеріальні ритуали. На подіумі стояв парубок - у самому центрі уваги. Він був душею вечора: рухливий, харизматичний, він умів зачарувати кожного гостя. То танцював, то звертався до публіки з жартами, то підіймав келих і закликав усіх приєднатися до святкування. Його енергія наповнювала простір, змушуючи серця битися швидше. Здавалося, що сам Діоніс вселився в нього цього вечора. Хлопець привернув увагу Ксантею. Він танцював на подіумі, ніби народився для цього - вільно, розкуто, з тією легкістю, яка змушує забути про все навколо. Тіло слухалось ритму, але погляд - той зухвалий, упевнений, трохи хижий - випромінював власну енергію, сильнішу за будь-яку музику. Його чорні кучері, вологі від спеки й руху, блищали у світлі прожекторів, а рівний, майже класичний профіль вирізнявся навіть у напівтемряві. Очі - темні, глибокі, мов ніч над Егейським морем - ловили погляди й не відпускали. Прямі густі брови, пухкі вуста, легка півусмішка - він був уособленням спокуси, дивацької свободи й гри. Ксантея побачила його - і світ навколо наче приглушився. Вона не чула музики, не бачила людей, не відчувала часу. Лише він. Щось у ньому було надто знайоме, майже міфічне. Вона не могла відвести погляду, ніби хтось торкнувся струн, які вона давно не чула в собі.
— Ксанті, агов! — Єлені схопила Ксантею за плечі й злегка струсонула, ніби намагаючись повернути її до тями. — Що з тобою?
— Нічого, просто.. Хтось помахав рукою у натовпі, намагалась розгледіти, хто це був. — Вона знайшла відмовку для свого оціпеніння.
— Ходімо на танцпол! — Ксантея навіть не встигла відповісти, яле Єлені вже потягнула її за собою в самий центр юрби, де всі танцювали і нікого не соромилися.
Усюди стояв аромат вина, подеколи табаку або електронних сигарет та мускусу. Ксантея спершу стояла серед натовпу, намагаючись віднайти свою рівновагу серед шуму та світла. Але щось у ритмі цієї ночі, у нескінченному потоці музики та рухів, почало завойовувати її. Спочатку невпевнено, вона зробила перший крок, потім ще один. Ритм увійшов у неї, і ось вже її тіло почало слідувати за музикою. Спочатку легкі, майже сором'язливі рухи, але вже через кілька секунд вона відчула, як її тіло звільняється, піддаючись танцю. Ксантея не помітила, як розпалась її стриманість, а енергія навколо увібрала її повністю - і тепер вона стала частиною цього магічного потоку. Час від часу парубок з подіуму пригощував публіку якимось особливим видом вина, яке наче магічно сприяло зануренню Ксантеї в атмосферу клубу. Згодом вона опинилася геть близько до подіуму та почала мигцем помічати погляди того парубка на собі. Одного разу їх погляди зустрілися і вона зчитала в його очах щось нове, що викликало в ній відгук. Під час їхньої гри поглядів вона помітила Адоніса, який кликав їх разом із Єлені до лаунж-зони. Ксантея з Єлені пішли за ним.
— Ти щось хотів? — Єлені плюхнулася на м'який, червоний, оксамитовий диван.
— Вже майже третя ночі, ви ще не втомилися? — Ксантея розплющила очі від подиву та поглянула на телефон.
— “Час так швидко пролетів, я навіть і не помітила..” — Подумала вона про себе.
— Чув від нових приятелів, що тут якийсь місцевий телепень дівчат споює вином. Касіон звуть. — Адоніс задумався, намагаючись згадати зовнішність того хлопця. — Хто, в дідька, цей Касіан? — Він здався роздратованим.
— “Чорт.. Він же мене теж пригостив, а якщо то вино отруєне, чи він підмішав у нього снодійне?” — Ксантея запанікувала.
— Чого ж одразу “телепень”? — Спершись на білу арку, яка служила виходом із лаунж-зони до Адоніса звернувся парубок з подіуму, з яким у них з Ксантеєю проскочили ті погляди, котрі були досить говорящими.
— Мене, взагалі-то, Касіон звуть. — Він мовив з посмішкою та підійшовши до дивану, вал'яжно усівся поряд з Ксантеєю, яка робила вигляд, що не помічає його, вперто вивчаючи смугасті чорно-білі шпалери на стіні. — Німфо чарівна, Ваше ім'я, дозволю собі запитати, невже воно таке ж чудове, як і Ви? — Він нахабно втупився поглядом у дівчину, що змусило її перевести на нього погляд у відповідь.
— Ксантея до Ваших послуг, Пане Касіоне. Дозвольте спитати, від чого Ви такий щедрий цього вечора, що усіх пригощуете вином?
— А чого ж мені скупитися? Це мій клуб, моя публіка, вино з моїх виноградників. — Ксантея помітила вираз обличча Адоніса, якому, очевидно стало ніяково через свої слова.
— Чуєш.. Бро.. — Адоніс все ж таки звернувся до хазяїну клубу. — Вибач за мої слова, я просто переймався..
— Забий, хлопче, я не ображаюся на такі дрібниці. — Він розвернувся обличчям до Адоніса та простягнув йому руку для рукостискання.
— Ми вже, напевно, будемо йти. — Ксантея знов привернула до себе увагу. — Пізно вже, ми сюди прибули не розважатися. — Касіон залився дзвінким, але привабливим сміхом.
— Ви смішні такі! Крит славиться своїм нічним життям, а ви мені розповідаете, що не для цього сюди приїхали. — Він витер пальцем сльози з очей. — Щоб завтра були тут у той самий час, що і сьогодні. — Хлопець підвівся. — Ходімо, підвезу вас.
— Але ж ти випив? — Адоніс поглянув на нього скептично.
— Відкрию вам тайну, після одинадцятої на Криті всі напідпитку, так що не варіть воду та ходіть за мною.
Молодь покинула клуб та звернула за будівлю, де знаходилася парковка, на якій стояло зо п'ять машин, серед яких Maserati GranTurismo винного кольору. Було одразу зрозуміло, чия це машина.
— Куди їдемо? — Касіон спитав після того, як завів машину та виїхав на дорогу.
Адоніс назвав йому адресу та почав розпитувати парубка за автомобіль. А дівчата тим часом на задньому сидінні перешіптувалися між собою. Єлені все ще мала бажання тусити у клубі, але її брат наполягав на тому, щоб вони поїхали додому, адже “Завтра понеділок і нам цілий день лазити по спеці у руїнах”. Коли машина під'їхала до їхнього готелю, Адоніс та Єлені вийшли з автомобілю, але Ксантею затримав Касіон, схопивши її за руку.
— Ксантея. - Він уважно поглянув на дівчину, — Твої очі - це мовчазна обіцянка захоплення. — Касіон випалив цю фразу та відпустив руку Ксантеї. — Вона завмерла на декілька секунд, аналізуючи те, що він сказав, та, нічого не відповівши, вийшла з машини.
