Тартарари

Небо нині чорно біле,

Я в скорботі і понині.

Люди йдуть кудись собі,

І думка лиш — "це все облиш".

Кожен день неначе гонка,

Зі своїм розп'ятим мозком .

Я все думаю "чому",

Та всесвіту - все похую.

Дні ці чорні в голові ,

Визивають крик душі.

Сліз уже нема в мені,

Лиш порожнеча в животі.

Я все йду кудись туди,

Де немає чорноти,

Там де небо у іржі,

І я кочусь в тартарари.

Спробуйте себе полюбити і напевно вам стане краще. Будь те до себе більш милосердними, якщо не виходить, попросіть про допомогу напряму. Процитую Еміля Чорана