Постосманський період
Сьогодні можна часто почути, що війни закінчуються за столом переговорів. Так і чергова російсько-турецька війна не стала виключенням – 1878 року за Сан-Стефанський мирним договором між росією та Османською імперією було визначено, що Румунія визнається незалежною державою та включає у свій склад Добруджу.
Румунський король декларував те, що всі будуть мати рівні права за національним та релігійним признаками, збереження та захист культури, звичаїв та релігії. Треба зазначити, що в цей період етнічна або національна ідентифікація ще не була такою сильною як зараз. Це було однією із причин того, що румунська влада довгий час об’єднувала турок та татар в єдину групу мусульман. Тому важко навіть за наявності оригінальних документів з тих часів точно визначити про кого іде мова, або точну кількість татар та турків.
Після виводу з території Добруджі російських військ, почали вибирати сільських старостів. Там, де переважало населення тюркського походження, старостами стали представники турків та татар. Наприклад, у волості Констанца на посади старостів були вибрані 27 мусульман, 4 румуни та 1 болгарин, а в волості Мангалія – 45 мусульман і 3 румуни.
Хоч король і оголосив рівність, все одно відбулася ще одна хвиля еміграції татар. Але вже не в Добруджу, а з Добруджі до Османської імперії. І на те були причини: релігійна дискримінація, засухи, політична та робоча криза, призов мусульман в християнську армію, спроби поголівної вакцинації без інформаційної підготовки мусульманського населення та обезземелювання – все це призвело до початку відтоку татар та турків. На території Добруджі яка входила до складу Болгарії стан мусульман був ще гірший, ніж в румунській частині. Особливо політика колонізації Південної Добруджі болгарами та викупу земель у мусульман, і часто просто її конфіскації. Саме тому в 1913 році коли Румунії перейшла Південна Добруджа місцеві мусульмани вітали румун.
Надаючи підтримку своїм одновірцям у здійсненні хіджри (переселення) на землі мусульманського халіфату, Османська імперія одночасно планувала вирішити кілька стратегічних завдань. Це включало в себе заселення невикористаних земель, особливо тих, що прилягають до ворожих країн, а також поліпшення демографічної ситуації. Останнє, в свою чергу, створювало передумови для збільшення чисельності робочої сили, платників податків та вірних солдат, які віддано служили б султанату. В цей час на заміну мусульманському населенню все більше прибувало румун. Кількість перших до 1900 року зменшилася до 28 тисяч осіб, у той час як кількість румунського населення, яке раніше тут було дуже обмеженим, збільшилася до 120 тисяч осіб.
На початку 1914 року в окрузі Дуростор та Каліакра проживало біля 11 876 татар, що становило четвертий показник за чисельністю серед інших етнічних груп після румун, болгар і турків.
Внаслідок війни 1877-1878 років Меджидія, яка була осередком татар в Добруджі, сильно постраждала. Як було сказано у докладі румунського генштабу: «Меджидія представляє собою не більше ніж купу руїн». Але невдовзі місто було відновлено.
В Меджидії до кінця XIX століття налічувалося шість мечетей, одна з них на утриманні держави. Тут домінували кримські татари, а мерами були Зекерія Заіт, Абдул Керім і Кемал Аджі Амет, які зробили багато для розвитку міста.
У 1916 році Румунія вступає в Першу світову війну. Меджидія знову постраждала, але вже внаслідок окупації німецьких та болгарських військ 1916 – 1918 років.
На той час у Добруджі існував 51 населений пункт, де мешкали кримські татари. Прикладом є розташована в південній частині Добруджі комуна Альбешть, що включає шість населених пунктів. Усі села раніше носили татарські назви (Акбаш, Сарагиол, Кадикой, Кобиши, Делуруж, Кераджи).
Румунська влада сприяла створенню турецько-татарських шкіл. У 1879 році відбулося урочисте відкриття мусульманської школи у місці Констанца. Раніше аналогічна школа розпочала свою діяльність в Меджидії. Також було відкрито подібні школи в селах Топрансар, Османфаки, Гєлинджик, Азаплар, Османча.
У 1880 році для підвищення освітнього рівня серед мусульман Добруджі уряд вирішив відкрити мусульманську семінарію у місті Бабадаг, де розташовувалося одне з найстаріших медресе регіону, але згодом після відтоку мусульманського населення її перенесли до Меджидії. Важливо, що семінарія мала гуртожиток, де могли жити учні з віддалених місць, та мечеть, в якій проводили практичні заняття. Це стало центром підготовки татарсько-турецької інтелігенції Добруджі, навіть у Туреччині, ця семінарія вважалася дуже престижною.
У 1886 році розпочала діяти неповна середня школа, що включала підготовчий клас, чотири класи початкової освіти та три гімназійні класи. Навчання велося турецькою мовою, а також вивчалися румунська, арабська та перська мови. Освіта була безкоштовною за рахунок муніципалітету, а підручники привозили з Туреччини, де також навчали частину вчителів.
У 1904 році в окрузі Констанца було 75 початкових шкіл, з них п'ять міських (у Констанці, Меджидії, Чернаводе, Хиршове), де навчалося 2,5 тис. дітей за участі 79 вчителів.
У 1907 році подібна школа була відкрита в Меджидії і отримала назву на честь колишнього мера Кемаля Ефенді. Крім того, у трьох містах - Констанці, Тульчі і Меджидії - функціонували турецькі гімназії. Зарплату вчителів фінансували з бюджету.
Судячи з деяких джерел, румунська влада дійсно допомагала у фінансуванні навчальних закладів для мусульман Добруджі. Підтвердженням того були скарги на те, що під час болгарської окупації території Добруджі перестали фінансуватися освітні заклади.
Ібрагім Темо
Головними організаторами семінарії у Бабадазі, яку згодом перенесли в Меджидію, були громадський діяч доктор Ібрагім Темо (İbrahim Temo) та татарський поет Мемет Ніязі (Memet Niyaziy).
Темо викладав у семінарії протягом 15 років і потім був обраний до сенату - верховної палати румунського парламенту. Він сприяв відкриттю шкіл для дівчат та надавав стипендії мусульманам з чотирьох округів.
У кінці ХІХ початку ХХ століть серед кримських татар, татар Добруджі та турків свою силу набирають ідеї націоналізму, пантюркізму та рух молодотурків, який надихався ідеями пантюркізму. Темо вважається однією з ключових постатей молодотурецького руху, ідеї якого він та Алі Різа Кирим заде принесли до Добруджі. Пантюркізм — це ідеологія, яка прагне до об'єднання всіх тюркомовних народів в єдину політичну структуру на основі етнічної, мовної та культурної спільності. Цими структурами можуть бути: федерація як у США; конфедерація як у Швейцарії; та союз з вільним економічним простором, прикладом якого є Європейський Союз. Також значущим було орієнтування на західні цінності та світськість, формування світогляду, де національна ідентичність переважала над мусульманською, а релігійне виражалося через призму національного.
Під керівництвом Темо наприкінці XIX століття виникла революційно-реформаторська організація молодотурків “Єднання і прогрес”. Основною метою було освічення населення та поширення ідей революції. Серед видатних постатей були Кемаль Аджи Амет, мер Меджидії, муфтій Хусейн Авні Шевкі та Махмут Челебі, який пізніше був обраний до румунського парламенту.
Просвітницька діяльність Мемета Ніязі
Одним із членів створеної Темо філії організації “Єднання і прогрес” був Мемет Ніязі. Мемет Ніязі відомий як кримськотатарський поет, журналіст, вчений і активіст кримськотатарської діаспори в Румунії. Він народився в мусульманській сім’ї кримських мухаджирів в селі Ашчилар, Північна Добруджа. Хоча він нам відомий як Мемет Ніязі, його справжнє ім'я Ісмаїл, яке також є ім'ям його батька.
У 1898-1899 роках Ніязі пробував знайти роботу вчителя в російському Криму, але обидва рази був вигнаний урядом.
В 1906 році він був призначений учителем у місцевій кримськотатарській школі, де читав лекції з османської історії, викладав османську мову, поезію і прозу, перську літературу і калам. В цей період Мемет Ніязі багато часу присвятив просвітницькій діяльності шляхом видавничої справи. У 1909 році він заснував у Констанці Добруджанське мусульманське товариство ”Tamim-i İlim Cemiyeti” з філіями в Меджидії та Хиршові. Всього було близько 250 членів, а їхнім органом була газета “Dobruca Sedası” (“Голос Добруджі”).
Після 1916 року поет поселився в м. Меджидія, коли був призначений деканом факультету ісламської теології.
В Румунії Мемет Ніязі видавав рідною кримськотатарською мовою газети “Teşviq” (“Заохочення”), “Işıq” (діал. “Промінь”), а також журнал “Mektep ve aile” (“Школа і сімʼя”).
На початку 1918 року після того як Курултай оголосив Кримську Народну Республіку, Ніязі переїхав до Акмесджита (Сімферополь), де він приєднався до кримськотатарський активістів, редагував газету “Haq Ses” (Голос права) і деякий час працював в Кримському міністерстві освіти.
Після того як більшовики захопили Крим, він переховувся в Румунії. З того часу Ніязі зосередився на літературній діяльності, публікував свої твори кримськотатарською мовою, був лідером громади та підтримував кримських біженців.
Мемет Ніязі був одружений з Сафіє (в деяких джерелах Шефіка) Абдулакім. В сімʼї було чотири доньки та два сина, проте смерть старшої доньки та сина глибоко вразила родину. Особливо на поета вплинула смерть другої доньки, через що його здоровʼя значно погіршилося.
Свої останні роки життя Мемет Ніязі провів у смутку через смерть дружини Сафіє. Страждаючи від туберкульозу, він помер внаслідок хвороби.
Мемет Ніязі був і є дуже шанованою фігурою серед татар Добруджі через його просвітницьку діяльність. Могила Мемета Ніязі, як стверджують, стала першою сучасною могилою на яку нанесена тамга, що зображена на прапорі Кримського Ханства. Це місце поховання стало точкою об'єднання усієї кримськотатарської громади.
Роль Мюстеджіпа Улькусала в національному русі кримських татар в Румунії. Журнал “Emel”
Також ідеями просвітництва надихався Мюстеджіп Хаджи Фазил Улькусал, один з лідерів національного руху кримських татар в Румунії, який навчався на юридичному факультеті університету Будапешта. Він заснував культурний центр “Тонгуч” (“Первісток”), в який увійшли учні румунських шкіл села Азаплар та семінарії Меджидіє. Організація мала просвітницький характер і спрямовувалася переважно на сільську молодь. У 1929 році вона припинила своє існування. У 1930 році Хаджи Фазил створив “Асоціацію культури тюрків Добруджі”, яка почала функціонувати в 1933 році.
У 1930 році під керівництвом Мюстеджіпа Улькусала (Müstecib Ülküsal) почав виходити журнал “Emel” (Емєль). Основні напрямки його діяльності включали: об'єднання всіх тюркських народів, створення міцних зв'язків із співвітчизниками, які залишилися на території СРСР, сприяння відродженню культури тюрко-мусульманського населення Добруджі, поліпшення їх матеріального стану та інше. Спільно з редакцією журналу “Emel” організація Хаджи Фазила суттєво впливали на місцевих татар. “Emel” став популярним не лише в Добруджі та Турції, а й далеко за їх межами серед тюркомовного населення. До речі, цей журнал існує досі у вигляді щорічних випусків. Зараз його головним редактором є Озгюр Карахан.
Хоча все більше набирала оберти національна ідея та було скасування халіфату, мусульмани тюрки не втрачали свою ідентичність. Значною мірою це відбувалося завдяки державному фінансуванню освітніх закладів та титанічній праці кримськотатарських та турецьких діячів просвіти.
У своєму дослідженні 1986 року французький учений Александр Попович розглядає характеристику мусульманської спільноти Добруджі в міжвоєнний період і акцентує на збереженні релігійних організацій у місцевій адміністрації між війнами. За словами Нуредіна Ібрама, в районах з великою кількістю мусульман, до початку Другої світової війни в мусульманській громаді функціонували свої традиційні організації, які продовжують існувати й сьогодні. Зокрема, територіальна мусульманська громада діяла за власними правилами, затвердженими послідовниками мусульман, і мала свою раду, обрану на певний термін.
На початку Другої світової війни, з метою захисту кордонів, румунський уряд призупинив еміграцію турецького та татарського населення. У регіоні Добруджа, що тоді включала Кадрилатер, їхнє чисельне скорочення становило 119 481 людину порівняно з 177 166 у 1918 році. З 38 сіл із мусульманською більшістю залишилося лише три перед початком Другої світової війни, таких як Міхаїл-Когелнічану (Карамурат), Хасанча (Валу-луй-Траян), Незалежність (Байрамдеде), Валя-Сяке (Омурча), Ветерану (Ідріскуй), Дульчешть, Ізвору Маре. Таким чином, турецько-татарська меншина втратила своє третє місце, опинившись далеко за липованами, росіянами та німцями.
Радянський терор проти представників татарської інтелегенції. Трагічна доля Амета Озенбашли
Коли совєтські війська почали відбивати назад Крим, багато кримських татар переселятися до Румунії. З німецькими та румунськими військовослужбовцями та офіцерами на першому етапі було евакуйовано 21,4 тис. добровольців, які служили в допоміжних частинах HI FI (серед яких були і росіяни, і українці, і кримські татари), а також їхні сім'ї та цивільних осіб, які не хотіли залишатися під владою більшовиків.
Після введення радянських військ на територію Румунії і встановлення комуністичної влади розпочалися арешти як кримських переселенців, так і активістів місцевого походження. Біженці з Радянського Союзу потрапляли під владу СМЕРШ. Місцеві громадяни ставали об'єктом судових переслідувань з боку румунських влад. Багато з них, зокрема представники інтелігенції та мусульманського духовенства, у 1944–1946 роках були засуджені на утримання в концтаборах та висилку в Сибір. Більшість з них перебувала за ґратами румунських в'язниць.
У весні 1945 року одного з лідерів "Комітету допомоги кримськотатарським біженцям", кримськотатарського письменника, драматурга Амета Озенбашли (Amet Özenbaşlı) передали у руки НКВС. Він був перевезений літаком до Москви, взятий під варту у Бутовській в'язниці, а після виснажливих допитів у вересні 1947 року засуджений на 25 років позбавлення волі. Така ж доля спіткала його дружину Аніфє. У 1952 році її арештувала Секурітате (Departamentul Securităţii Statului — Департамент державної безпеки, таємна поліція в Соціалістичній Республіці Румунії в 1948-1989) і передала радянським спецслужбам, які засудили її на 25 років за тією ж статтею 58. Їхню 14-річну доньку Мер’єм відправили до в'язниці у Констанці, де вона перебувала протягом року. За її спогадами, там під вартою знаходились кримськотатарські діти значно молодшого віку ніж вона. Незабаром Мер’єм разом з братом Ділявером були доставлені під конвоєм до радянського представництва в Констанці, їх змусили написати заяву з проханням про повернення на батьківщину – СРСР, після чого їх відправили в Середню Азію.
За словами Ельдара Сейдамєтова, місцеві влада та населення намагалися захищати кримських татар і не хотіли видавати їх поліції та органам державної безпеки. Свідченням цього є звинувачення представника союзної комісії в адресу румунських місцевих влад за затягування вирішення цього питання.
Трагедією стало вбивство Наджіпа Хаджи Фазила, випускника богословсько-мусульманської семінарії в Меджидіє, яка діяла в Добруджі протягом 300 років (була закрита в 1965 або 1967 році). Далі він навчався в кооперативній академії в Бухаресті, писав поеми та інші літературні твори для журналу “Emel”, головним редактором якого був його старший брат Мюстеджіп Улькусал. 15 жовтня 1948 року Наджіпа Фазила арештували радянські офіцери, його катували, а 22 жовтня він був убитий. Тіло його викинули на межу мусульманського кладовища в Констанці, йому було 42 роки. Стандартна практика для більшовиків. Щось схоже вони зробили з Номаном Челебіджіханом у 1918 році. Тільки тіло викинули у море.
У 1952-1953 році був засудженний Малік Кадир, основне звинувачення полягало в його участі у випуску журналу “Emel”.
Загалом стандартним звинуваченням було у тому, що вони активно сприяли організації та фінансуванню заходів, спрямованих на визволення Криму від влади більшовиків та створення незалежної кримськотатарської держави. Також вони збирали кошти, продукти харчування та надавали житло кримським націоналістам для їх переховування від влади та поліції. Здійснювали активний набір добровольців з Добруджі в 1942–1943 роках для участі у війні проти Радянського Союзу та ведення шпигунської діяльності на користь Туреччини та Великої Британії.
Всі ці репресії та утиски які пережили наші предки, поряд зі спробами знищити національну ідентичність, ми можемо спостерігати сьогодні у мертвонародженій дитині совецького союзу – російській федерації.
