Нові і, зважаючи на все, революційні прориви в технологіях штучного інтелекту можуть зробити застарілими і непотрібними навіть найсильніших технологічних гігантів
Капіталізм спирається на конкуренцію. Але на практиці цей ключовий принцип часто порушується, тому що амбітні капіталісти природно прагнуть знищити конкуренцію та гарантувати собі командні позиції на ринку, за допомогою яких вони можуть стримувати нових потенційних конкурентів. І в цьому сенсі успіх може зробити вас багатим і забезпечити вам статус візіонера, але при цьому вас можуть почати боятися і ненавидіти.
Саме тому Китай (країна з чи не найуспішнішою ринковою економікою XXI століття) почав «війну» з власними технологічними гігантами, найпомітнішим проявом якої стало «зникнення» з публічного простору одного із засновників компанії Alibaba Group Джека Ма після того, як він розкритикував китайських фінансових регуляторів. Тим часом європейці, глибоко стурбовані тим, що вони не мають власного великого технологічного сектора, зосередилися на заходах антимонопольної політики для обмеження сили гігантів, подібних до Google і Apple. А в США політична вірність великих технологічних компаній (як «воук» лівим, так і правим, які «з’їли червону таблетку», опинилася в центрі руйнівних культурних воєн, що ведуться в цій країні.
Це абсолютно природно — турбуватися з приводу ринкової сили та політичного впливу таких величезних (і вкрай важливих) корпорацій. Ці компанії можуть одним помахом руки вирішити долю багатьох малих і навіть середніх країн. Дискусії щодо масштабів корпоративного впливу зазвичай мають академічний характер. Але в Україні це не так, оскільки протягом минулого року технології приватного сектору відігравали там вирішальну роль на полях битв.
Завдяки сервісу супутникового інтернету SpaceX Starlink, що належить Ілону Маску, українці отримали можливість здійснювати комунікації в реальному часі, відстежувати пересування російських військ і радикально підвищити точність своїх ударів по ворожих цілях (тим самим зберігаючи цінні боєприпаси).
Втім, через примхливість потенційних корпоративних диктаторів така технологічна залежність завжди є ризикованою. У жовтні минулого року Маск скористався тим, що йому належить Twitter, і організував віртуальний «референдум» з приводу погано підготовленого мирного плану, який передбачав, що Крим буде поступлений Росії. Коли українські дипломати почали заперечувати, Маск у роздратуванні пригрозив відрізати їх від Starlink (і протягом деякого часу доступ до цього сервісу справді був втрачений у зоні бойових дій).
Парадоксальним чином нові дебати з приводу сили корпорацій почалися рівно в той момент, коли конкуренція між технологічними компаніями посилилася. Сама природа радикальних технологічних змін диктує виникнення радикальної невизначеності, особливо для існуючих корпорацій і бізнес-моделей.
Нові і, зважаючи на все, революційні прориви в технологіях штучного інтелекту можуть зробити застарілими і непотрібними навіть найсильніших технологічних гігантів, якщо вони не встигатимуть за темпом інновацій. Аж до цього року домінування пошукового движка Google компанії Alphabet було безперечним, але тепер цей сервіс раптово опинився під загрозою витіснення застосунком ChatGPT, розробленим OpenAI і Microsoft. Так само Facebook і Twitter раніше вважалися незамінними платформами соціальних мереж, але зараз їм на зміну швидко приходять інші платформи, наприклад, TikTok.
Подібний розвиток подій не повинен дивувати. В анналах історії бізнесу провали трапляються набагато частіше, ніж тривалий успіх. Пам’ятаєте компанію Kodak? Її дні виявилися поліченими, коли вона не зуміла адаптуватися до появи цифрової фотографії. Найстаріші компанії у світі — це ті, у яких є ніша в локалізованих, нетехнологічних галузях, що не залежать від мінливої моди. Якщо ви не займаєте таку нішу (як, наприклад, японський виробник саке або винороб із Тоскани), ваші позиції ніколи не будуть у безпеці.
Зіткнувшись із невідступною загрозою своєму існуванню, великі компанії можуть скористатися двома стратегіями. Перша стратегія: блокувати чи заважати новій інноваційній діяльності, заявляючи, що вона створює небезпеку та веде до дестабілізації. Наприклад, у XX столітті великі залізничні компанії вели агресивну лобістську кампанію проти будівництва автомобільних шосе, чого вимагали автовиробники.
Сьогодні ставки набагато вищі, а заяви сповнені набагато більших перебільшень. Деякі провідні фігури зі світу технологій попереджають, що, якщо не запровадити суворе регулювання у сфері штучного інтелекту (скорочено ШІ), інновації в цьому секторі можуть призвести до краху цивілізації. Це одна з ідей листа про введення мораторію на ШІ, що здобув широку популярність. Лист підписали фахівці з ШІ, а також відомі технологічні лідери, подібні до Маска, котрий, як пізніше з’ясувалося, сам інвестував у новий стартап, який збирається конкурувати з OpenAI.
Згідно з цією логікою, нинішній швидкий прогрес може призвести до появи загального штучного інтелекту, настільки потужного та непередбачуваного, що людство мимоволі опиниться у його владі. Автори наукової фантастики (і деякі філософи) вже давно описали подібні сценарії. Якщо ви доручите штучному суперінтелекту захищати навколишнє середовище, він цілком може ухвалити очевидне рішення про знищення самого джерела проблеми, тобто людей.
Або ж ШІ просто почне виконувати доручене завдання з такою мономаніакальністю, що його неможливо буде зупинити — як у вірші Гете «Учень чаклуна». Подібні аргументи висловлюють загальний тривожний настрій, що притаманний будь-якому періоду швидких змін. Приклад борців з машинами XIX століття — луддитів — завжди мав певну романтичну привабливість.
Друга стратегія дій стривоженої технологічної еліти — звернутися по державний захист, посилаючись на ризики для національної чи економічної безпеки. Наприклад, віце-голова і президент компанії Microsoft Бред Сміт попереджає, що тренування систем ШІ потребує колосальних інвестицій, і в світі насправді дуже мало організацій, здатних їх здійснювати, водночас головними серед них є китайські установи, наприклад, Пекінська академія штучного інтелекту.
Обидві стратегії передбачають формулювання таких міркувань, які можуть забезпечити політичний захист від ринкової конкуренції. Компанії, які вже за своєю природою постійно перебувають під загрозою, бо ведуть азартну гру з високими ставками та з невідомими результатами, завжди апелюватимуть до політичних процедур у великих країнах, щоб їх захистили. Створюючи додатковий тягар регулювання нових гравців або бар’єри проти іноземних конкурентів, вони хочуть зберегти статус-кво.
Ми повинні пам’ятати про ці природні тенденції, до того ж особливо зараз, коли пандемія та посилення геополітичної напруженості стали новим стимулом для інновацій у технологіях. Технологічні нововведення завжди призводитимуть до глибоких збоїв і змін, створюючи нових переможців і переможених. Багато коментаторів (і зацікавлені сторони) неминуче фіксуватимуть увагу на небезпеках. Іронія, хоч і зовсім не нова, у тому, що сучасну логіку технопесимізму найголосніше пропагують ті, хто ще вчора був на передньому краї інновацій.
Автор Гарольд Джеймс — професор історії та міжнародних відносин Прінстонського університету. Спеціаліст з німецької економічної історії та глобалізації.
За матеріалами Project Syndicate
Переклад зробив канал Космос Політики
