Японію знають усі. Та далеко не всі здогадуються, який тектонічний зсув відбувається там просто зараз. У наших новинах ці події майже не висвітлюються — за ними зазвичай стежать лише у світі фінансів та політики. Але те, що відбувається зараз в Токіо, здатне відчутно змінити всю світову економіку.
Давайте подивимося що відбувається в Японії.
У Японію прийшла справжня інфляція
«Нам би ваші проблеми, шановні японці!» — скажемо ми. Бо ми звикли, що ціни ростуть лише вгору — це називається інфляція.
І нам з пелюшок відомо це слово. Ціни росли все існування України, і на сьогоднішній день ми біжемо наввипередки з часом, купуючи швидше сьогодні бо завтра може подорожчати.
Тому може здатися що це єдиний економічний світоустрій. Але ні, є не менш неприємна і складна економічна ситуація, коли ціни весь час падають — швидко чи повільно. Це називається дефляція.
Дефляція — це коли ціни падають, і завтра товар коштуватиме дешевше, ніж сьогодні.
Тобто громадяни Японії роками не поспішали купувати — бо навіщо, якщо завтра буде ще дешевше?
І це варто відчути на контрасті. Буквально минулого тижня я купувала яйця та олію про запас, бо завтра усе може подорожчати (а ціна на гречку взагалі вражає!). Загалом багато хто з нас зараз робить запаси на зиму, бо ціни можуть знову підскочити, або виникне дефіцит. Це наші реалії.
Реалії ж Японії протягом десятиліть були кардинально іншими: японці не поспішали витрачати гроші, адже знали, що завтра, позавтра чи через рік усе коштуватиме менше. І саме це стало справжнім викликом для японської економіки.
Чим погана дефляція?
Ми звикли вважати, що головний ворог будь-якої країни — це висока інфляція, яка знецінює заощадження, зжирає зарплати та руйнує нормальне життя. Але хронічна дефляція — це не менша проблема, тільки з іншим знаком.
Якщо висока інфляція спалює економіку, наче лихоманка, то хронічна дефляція її заморожує. Грошові потоки припиняють активно рухатися. Коли люди відкладають покупки на потім, бізнес втрачає прибутки. Немає виторгу — немає сенсу розширювати виробництво, будувати нові заводи чи відкривати магазини. Навіщо ризикувати та інвестувати, якщо завтра твій товар коштуватиме дешевше, ніж витрати на його створення?
У результаті компанії заморожують зарплати та зупиняють найм нових працівників. Працівники, не бачачи перспектив зростання доходів, ще сильніше стискають гаманці та економлять на кожному кроці. Створюється замкнене порочне коло: відсутність попиту вбиває бізнес, а згортання бізнесу остаточно вбиває попит. Економіка занурюється в глибокий анабіоз, із якого надзвичайно важко вибратися навіть такій багатій державі як Японія.
Кредитування населення теж замерзає. Адже навіщо брати кредит на нову квартиру чи розширення бізнесу, якщо завтра майно й товари коштуватимуть дешевше, а борги перед банком нікуди не зникнуть і залишаться тими самими?
У результаті виникає парадокс: гроші в системі є, ставки нульові, а кредити ніхто не бере. Бізнес не хоче позичати, бо не бачить сенсу розвиватися, коли попиту немає. Звичайні люди не беруть позик, бо бояться завтрашнього дня й не чекають зростання своїх доходів. Банки Японії фактично сиділи на мішках із безкоштовною готівкою, яку просто ніхто не хотів забирати.
Грошова система, яка має працювати як кровоносна, просто зупиняється. Надруковані й здешевлені єни не текли в реальне життя, а осідали на мертвих рахунках.
Саме тому для Японії останні десятиліття головним викликом було одне питання: як нарешті вирватися з цієї хронічної дефляційної пастки?
Історія японської дефляції
У 1980-х роках Японія диктувала моду всьому світу і була на шляху до того, щоб стати економікою №1, обігнавши США. Японські корпорації скуповували голлівудські кіностудії, хмарочоси в Нью-Йорку та елітні арт-об'єкти. Світ щиро захоплювався «японським економічним дивом» і намагався перейняти їхні секрети управління.
Але це диво живилося гігантською бульбашкою на ринку нерухомості та акцій. Ціни на землю в Токіо злетіли до абсолютного абсурду: одна лише територія Імператорського палацу в Токіо за паперами коштувала більше, ніж уся нерухомість штату Каліфорнія!
На початку 1990-х ця гігантська бульбашка з тріском лопнула.
Акції впали, нерухомість знецінилася, а банки виявилися заваленими «токсичними» боргами. Економіка впала в коматозний стан, який затягнувся не на рік і не на два, а на цілі десятиліття. Їх так і назвали — «втрачені десятиліття».
Саме тоді у світовому фінансовому лексиконі з'явився новий термін — «японізація» (Japanization). Для західних центральних банкірів та економістів це стало головною лякалкою: «Робіть що завгодно, аби тільки у нас не сталося, як у Японії!»
Бо «японізація» — це не просто криза. Це хронічна хвороба, коли економіка втрачає будь-який імпульс до зростання, ціни та зарплати запечатуються на одному рівні, а населення просто відвикає ризикувати, інвестувати та витрачати.
Щоразу, коли Японія намагалася підвести голову й виборсатися з цієї економічної ями, доля готувала їй новий удар.
Наприкінці дев'яностих вибухнула масштабна Азійська фінансова криза, яка обвалила ринки сусідніх країн і боляче вдарила по японській торгівлі. Не встигли оговтатися — як світову економіку струсонув 2008 рік. А у 2011-му стався подвійний удар: страшне цунамі та аварія на атомній станції «Фукусіма». Країна мусила терміново зупиняти реактори, витрачати астрономічні суми на імпорт палива та відновлення зруйнованих регіонів.
Через цю низку подій Японія так і залишилася запечатаною в дефляції на довгі десятиліття. І щоб хоч як-небудь змусити гроші рухатися в замерзлій економіці, Банк Японії пішов на експеримент, від якого у звичайного українського позичальника просто перехопить подих.
У наших реаліях взяти кредит у банку — це завжди історія про відчутні відсотки й суттєву переплату. У Японії ж можна було позичати єни під майже нульові відсотки. А з часом регулятор Японії пішов ще далі й увів взагалі від'ємну відсоткову ставку.
Та навіть у такому дешевому світі японці не поспішали шикувати чи відкривати нові справи. Адже навіщо брати кредит на нову квартиру чи розширення магазину сьогодні, якщо завтра все навколо буде ще дешевше?
Місіс Ватанабе
В Японії традиційно грошима родини завідувала дружина. Чоловік приносив зарплату додому, а дружина видавала йому кишенькові гроші на щоденні витрати. На плечах жінки лежали абсолютно всі фінансові справи родини, а отже, і завдання зберегти та примножити сімейні заощадження.
Але робити це в умовах постійної дефляції було надзвичайно складно. Депозити в японських банках майже не приносили вигоди — прибутки за ними були дуже малими. І тоді японські домогосподарки почали використовувати геніальну схему інвестицій, якою сьогодні користується весь фінансовий світ — керрі-трейд (Carry Trade).
Вони зрозуміли, що дешеві японські гроші можна позичати вдома й вкладати в значно прибутковіші активи за кордоном — наприклад, у державні облігації Сполучених Штатів чи інших країн із вищими ставками. А різницю між нульовим японським процентом і високою іноземною дохідністю просто забирати собі як чистий прибуток.
Цю схему й назвали керрі-трейдом, а самих японських домогосподарок-інвесторок світовий фінансовий ринок охрестив «місіс Ватанабе» — як збірний образ японської господині сімейного бюджету.
І на сьогоднішній день обсяг світового керрі-трейду — глобальний. Це вже не лише японські господарки і інвестори, а й інвестори з всього світу.
Малі і великі інвестори, фінансові компанії і установи, трейдери, просто люди котрі розуміються в цій схемі прибутків — беруть дешеві кредити в Японії (японські єни) і вкладають їх під більший відсоток в активи інших країн світу. Де відсотки більші.
І саме тому те, що відбувається зараз в Японії, має колосальне значення для всього світу. Адже вся ця гігантська, глобальна торгівля керрі-трейд роками трималася лише на одному фундаменті: в Японії панує дефляція, а відсотки за кредитами залишаються майже нульовими.
Чому керрі-трейд має глобальне значення?
Тому що Японія роками була головним джерелом не просто дешевих, а абсолютно надійних грошей. Японська економіка — велика, стабільна, а єна — одна з найважливіших світових резервних валют.
Уявіть собі величезний насос, який десятиліттями беззупинно викачував дешеві гроші з Японії й розганяв їх по всьому світу. За роки цієї простої схеми виросли трильйонні обсяги капіталу. На ці японські єни, переведені в долари чи євро, купували все: від американських державних облігацій та акцій технологічних гігантів до нерухомості й ризикованих активів у країнах, що розвиваються. Японські дешеві гроші стали «паливом» для зростання багатьох світових ринків.
А тепер уявімо, що позичати єни стає дорожче, а сама єна зміцнюється.
Різниця, на якій заробляли інвестори, скорочується. А якщо курс єни різко зростає, повернення боргу може з’їсти прибуток або взагалі принести збитки.
Тоді частина інвесторів починає закривати такі операції: продає придбані іноземні активи, обмінює гроші назад на єни й повертає позики. Це називається згортанням керрі-трейду — Carry Trade Unwind.
Коли цей процес поступовий, ринки мають час пристосуватися. Але якщо багато великих учасників закривають позиції одночасно, їхні продажі можуть спричинити різкі падіння на біржах.
Тобто підвищення ставки в Японії не означає автоматичного світового обвалу. Проте японські гроші настільки глибоко увійшли у світові фінанси, що зміна їхньої вартості відчувається далеко за межами країни.
Той самий японський насос, який роками постачав світові дешеві гроші, може поступово змінювати напрямок руху капіталу. Саме тому за рішеннями Банку Японії так уважно стежать у всьому світі.
А в Японії таки почалася інфляція
І ось ми спостерігаємо за цим тектонічним зсувом. В Японії таки почалася справжня інфляція. У 2022 році, після десятиліть виснажливої боротьби з дефляційним анабіозом, японська економіка нарешті показала рожеві щічки й подала ознаки інфляції.
У 2026 році високі ціни на нафту та енергоносії закріпили цю інфляцію ще сильніше. Але найголовніше — це запустило процес, якого в країні не бачили ціле покоління. Уперше за довгі роки японський бізнес почав реально піднімати зарплати своїм працівникам.
Інфляція перестає бути просто тимчасовим подорожчанням імпорту — вона повноцінно входить в економіку. Зарплати почали зростати слідом за цінами, відновлюючи природний економічний цикл, про який у Токіо мріяли понад тридцять років.
Банк Японії вперше за довгі роки почав піднімати базову ставку. Спочатку її підвищили до 1%, а згодом — до 1,25%.
Звісно, для нас ці цифри звучать майже смішно. Для порівняння: облікова ставка в Україні становить 16%. Саме тому наші банківські кредити такі дорогі, тоді як японські гроші й досі залишаються неймовірно дешевими порівняно з нашими.
Проте для самої Японії та світового керрі-трейду це не просто дрібне коливання. Це справжній тектонічний зсув: час абсолютного халявного нульового капіталу, можливо, мине.
Проте не все так просто й однозначно. Суспільство, яке кілька десятиліть поспіль жило у стані дефляції, не може змінитися за один день. Люди й бізнес роками звикали до однієї моделі поведінки, і виходити з неї доведеться довго та обережно — для цього має зійтися безліч чинників, від психології споживачів до глобальних обставин .
Саме тому Банк Японії зовсім не поспішає різко робити гроші дорожчими. Регулятор діє ювелірно, аби не отримати зворотний ефект і випадково не обвалити власну економіку, яка тільки-но почала оговтуватися.
Але головна інтрига зберігається. І ми з вами маємо унікальну можливість спостерігати за цими графіками, рішеннями та світовими зсувами просто в прямому ефірі.
