Інколи тиша — це найгірше та найкраще, що залишається з тобою. Тиша може бути гнітючою, коли ми відчуваємо самотність, тривогу чи страх. Вона може посилювати не зовсім приємні явища у житті та змушувати нас занурюватися у важкі думки. З іншого боку, тиша може бути порятунком у цьому шаленому світі, коли ми шукаємо спокою, рефлексії або можливості побути сам на сам. Пригадати: «Хто я?» Як на мене, саме тиша не дає забути, хто я. Хто ми.
Тиша як всесвіт: тиша — це щось безмежне та багатогранне, щось всепоглинаюче. У ній приховані звуки, відтінки та відчуття. Вона різна.
Дійшла до висновку, що їх є дві. Зовнішня тиша супроводжується відсутністю звуків навколо. Внутрішня тиша — гармонія та спокій, впорядкованість думок.
Гадаю, тиша навколо допомагає почути себе, відчути свій стан, зазирнути глибше. Однак буває й так, що саме у тиші ми стикаємося з найгучнішими страхами та тривогами.
Тиша — це не просто відсутність звуків, це простір для самопізнання. Це місце, де немає ролей — є лише ти.
Іноді тиша — це запитання. Або ж відповіді. Але завжди тиша — це можливість почути себе.
