Сьома ранку

7 ранку, 12 квітня 2023 року. Чергова паршива точка на часовій лінії мого життя.

Синдром відміни, так? Еволюція потрудилася, щоб ми уникали болю в будь якому разі. Дякую тобі за це, сука. Думки, думки, думки, думки. Тривожність. Чорт, неможливо зібратися, все тіло просить “дози”. Але я зарікся. Вчергове. Цього разу мені точно не можна, у зриву буде надто велика ціна. Операція, страждання, обмеження, через які я прийшов. І це все може стати нічим, якщо я не зупинюсь зараз. Кожна хвилина утримання неймовірно цінна. Я що, 160 секунд терплю, аби просто здатися? Вже ні, варто зробити було це раніше. Упустив нагоду. Тільки б разок послабити хватку і все, ти в забутті. Ти вже не можеш зупинитися, але і не треба. Всі ці наслідки розгрібатиме хтось інший,  не ти. Майбутнє являє собою зовсім інший набір данних. Я хочу спати. Стільки, щоб все забути, щоб все обнулилося і я міг почати спочатку, як тільки прокинусь. Щоб знову все запороти. Можливо, не так вже й різниться майбутнє з минулим. На яку кількість власної інформації ми маємо право запису? Наша свідомість це явно не рут користувач і навіть не адміністратор. Життя вшило нам конфігурацію, основу подальшого існування. Що я зміню?... Важкий погляд на годинник. Навіщо я не сплю? Вся цінність в стражданні? Чи стане мені легше кинути, якщо я прокинувся з ломкою о 7 ранку. Хто вирішив, що я зможу пройти цей шлях до кінця? Мене вже зламано, інакше б я не опинився в цій ситуації. Скільки в мені ще залишилось цілого - якоїсь надії... небагато. Витрачання купи зусиль, аби лише вибратися з ями, ще не гарантує, що більше ти ніколи в неї не втрапиш. Навіщось ти ж її викопав. І з кожним разом сил все менше. Ти помічаєш, як змінюється твій психологічний стан, що все більше часу в тебе займає це скелелазіння. Ти вже був тут. Скільки радості відчував, коли вперше визіл нагору. Ти вважав, що воно було рівноцінно зусиллям? Але тепер розумієш: ні, це рівносильно відчаю, що відчуваєш опинившись на тому ж місці. Час для тебе перестає існувати, роки пройшли даремно, ти нічого не змінив. То чи стане колись краще? Це вбиває майбутнє. Я вбиваю майбутнє. Я вбиваю себе. Поки що тільки ментально

*в тексті мова не про наркотики

Поділись своїми ідеями в новій публікації.
Ми чекаємо саме на твій довгочит!
Viva la Kuki
Viva la Kuki@viva_la_kuki

Спонтанні думки, старі нотатки

296Прочитань
10Автори
6Читачі
На Друкарні з 18 квітня

Більше від автора

  • П’ятниця в масштабі року

    Прокинувшись зранку я не повірив своїм очам. Не може бути, щоб світ так сильно перемінився за ніч. Лише вчора я відчував тяглість і смуток, спостерігаючи вигорання оточуючого середовища - осінь. А вже зараз ця меланхолійна жовтизна змінилася білосніжним спокоєм

    Теми цього довгочиту:

    Оповідання
  • Субʼєктність

    Всі наші рішення приймаються з перспективи власної субʼєктності. Вони не є правильні, чи неправильні. Просто результат функціонування нашого мозку. Результат роботи “алгоритмів”, які сформувалися в ньому протягом нашого життя. Субʼєктно “відповідна” реакція на події.

    Теми цього довгочиту:

    Психологія
  • Страх відповідальності

    Чи знайоме вам це відчуття страху, коли потрібно сісти за щось по справжньому для вас важливе? Те відчуття відповідальності за очікування. Інколи власні, а інколи зовнішні. Відчуття, перед лицем якого ми хочемо лише тікати

    Теми цього довгочиту:

    Психологія

Вам також сподобається

Коментарі (0)

Підтримайте автора першим.
Напишіть коментар!

Вам також сподобається