Сьома ранку

7 ранку, 12 квітня 2023 року. Чергова паршива точка на часовій лінії мого життя.

Синдром відміни, так? Еволюція потрудилася, щоб ми уникали болю в будь якому разі. Дякую тобі за це, сука. Думки, думки, думки, думки. Тривожність. Чорт, неможливо зібратися, все тіло просить “дози”. Але я зарікся. Вчергове. Цього разу мені точно не можна, у зриву буде надто велика ціна. Операція, страждання, обмеження, через які я прийшов. І це все може стати нічим, якщо я не зупинюсь зараз. Кожна хвилина утримання неймовірно цінна. Я що, 160 секунд терплю, аби просто здатися? Вже ні, варто зробити було це раніше. Упустив нагоду. Тільки б разок послабити хватку і все, ти в забутті. Ти вже не можеш зупинитися, але і не треба. Всі ці наслідки розгрібатиме хтось інший,  не ти. Майбутнє являє собою зовсім інший набір данних. Я хочу спати. Стільки, щоб все забути, щоб все обнулилося і я міг почати спочатку, як тільки прокинусь. Щоб знову все запороти. Можливо, не так вже й різниться майбутнє з минулим. На яку кількість власної інформації ми маємо право запису? Наша свідомість це явно не рут користувач і навіть не адміністратор. Життя вшило нам конфігурацію, основу подальшого існування. Що я зміню?... Важкий погляд на годинник. Навіщо я не сплю? Вся цінність в стражданні? Чи стане мені легше кинути, якщо я прокинувся з ломкою о 7 ранку. Хто вирішив, що я зможу пройти цей шлях до кінця? Мене вже зламано, інакше б я не опинився в цій ситуації. Скільки в мені ще залишилось цілого - якоїсь надії... небагато. Витрачання купи зусиль, аби лише вибратися з ями, ще не гарантує, що більше ти ніколи в неї не втрапиш. Навіщось ти ж її викопав. І з кожним разом сил все менше. Ти помічаєш, як змінюється твій психологічний стан, що все більше часу в тебе займає це скелелазіння. Ти вже був тут. Скільки радості відчував, коли вперше визіл нагору. Ти вважав, що воно було рівноцінно зусиллям? Але тепер розумієш: ні, це рівносильно відчаю, що відчуваєш опинившись на тому ж місці. Час для тебе перестає існувати, роки пройшли даремно, ти нічого не змінив. То чи стане колись краще? Це вбиває майбутнє. Я вбиваю майбутнє. Я вбиваю себе. Поки що тільки ментально

*в тексті мова не про наркотики

Поділись своїми ідеями в новій публікації.
Ми чекаємо саме на твій довгочит!
Viva la Kuki
Viva la Kuki@viva_la_kuki

Роздуми, творчість, рецензії

438Прочитань
11Автори
8Читачі
На Друкарні з 18 квітня

Більше від автора

  • Як звучить втома

    Еххх, я стомився.... Моє дихання … воно таке .. ніби я цілодобово знаходжуся під пресом! Це все точно не для мене...

    Теми цього довгочиту:

    Творчість
  • Про що “Осина Фабрика” насправді?

    Френку лише шістнадцять. Він живе з батьком на віддаленому острові й чекає на повернення свого брата, що втік із психіатричної лікарні. Та й самого Френка важко назвати звичайним підлітком. Єдина його розвага — вбивати. Та чому насправді це книга-критика гендерного питання?

    Теми цього довгочиту:

    Книги
  • Лаштунки

    Необіхдність жити

    Теми цього довгочиту:

    Поезія

Вам також сподобається

  • [ АVANT ] - ОповIDки (або філософські есе Di) #1

    Новий Світ потребуватиме Авантюристів, потребуватиме Особистість, що бажає привнести щось своє, щось надихаюче інших та щось нове. Довгі періоди експериментів та випробувань навчили мене не боятися моїх ям, котрі найчастіше були викопані мною ж. Я став OpenMind.

    Теми цього довгочиту:

    Роздуми
  • я і ти

    я невтомно воджу чоловіків в своє ліжко

    Теми цього довгочиту:

    Роздуми

Коментарі (0)

Підтримайте автора першим.
Напишіть коментар!

Вам також сподобається

  • [ АVANT ] - ОповIDки (або філософські есе Di) #1

    Новий Світ потребуватиме Авантюристів, потребуватиме Особистість, що бажає привнести щось своє, щось надихаюче інших та щось нове. Довгі періоди експериментів та випробувань навчили мене не боятися моїх ям, котрі найчастіше були викопані мною ж. Я став OpenMind.

    Теми цього довгочиту:

    Роздуми
  • я і ти

    я невтомно воджу чоловіків в своє ліжко

    Теми цього довгочиту:

    Роздуми