Тиск на президента Росії з метою припинення війни в Україні посилюється зсередини
Після досить стриманого параду Перемоги минулих вихідних президент Росії зустрівся з ветеранами Другої світової війни й несподівано заявив, що війна з Україною може закінчитися "незабаром". Звісно, він говорив про перемогу Росії й не натякав на компроміс, однак сама поява такої тези може свідчити про вплив у його оточенні тих, хто намагається підштовхнути лідера до завершення конфлікту.
Війна фактично зайшла в глухий кут. Російські сили дуже повільно просуваються до Краматорська та Слов'янська — останніх фортець Донбасу, які ще контролює Київ. Водночас удома для Путіна зростають економічні та політичні витрати.
Для деяких у президентській адміністрації — аналогу Кабінету міністрів, але зі значно ширшими повноваженнями — війна вже досягла межі, коли подальші зусилля не виправдовують затрат.
Як сказав одному виданню добре поінформований російський політичний журналіст: «Витрачати ще рік і сотні тисяч людей, щоб захопити міста, які на той час будуть руїнами, їм здається безглуздим».
Однак відверто заперечити Путіну, що він неправий, складно. Тож, як у серіалі «Так, міністре», його оточення намагається делікатно направляти його рішення. Сьогодні вже видно прояви такої кампанії щодо України, яку реалізують політтехнологи президентської адміністрації.
Перший доказ — звіт, підготовлений для адміністрації у лютому, який нещодавно потрапив до преси. У ньому чітко описано політичні ризики продовження так званої «спеціальної воєнної операції». Документ попереджає: «Треба знати, коли зупинитися», і наголошує, що після певної межі продовження війни обернеться «пірровою перемогою».
Автори звіту припускають, що навіть просте заморожування лінії фронту, можливо, без решти Донбасу, можна подати як тріумф — мовляв, «Путін зірвав плани Заходу розширити та затягнути конфлікт».
Одночасно з'явилися дані опитувань, які демонструють падіння рейтингу Путіна. Його 65,6% схвалення — високий показник для західного політика, але це найнижчий рівень від початку війни. Такі цифри не могли оприлюднити без мовчазного дозволу адміністрації.
Крім того, напередодні парламентських виборів «Єдина Росія» підготувала для своїх агітаторів інструкції, як обходити незручні запитання, що красномовно демонструє рівень невдоволення в суспільстві.
Усе це схоже на частину кампанії, покликаної переконати Путіна замислитися про мир з Україною. Варто зазначити, що цих людей важко віднести до «голубів миру» — це радше прагматичні фігури з різними баченнями. Одні хотіли б негайно мінімізувати втрати, інші, як міністр закордонних справ Сергій Лавров, вважають, що Київ має спершу вивести війська з останнього шматочка Донбасу.
Водночас націоналісти та силовики тиснуть на Путіна, закликаючи продовжувати боротьбу й обіцяючи, що цього року армія візьме решту Донбасу. Ультраправі коментатори вимагають загальної мобілізації, а яструби серед академіків, як-от Сергій Караганов, закликають — на щастя, без успіху — застосувати тактичну ядерну зброю.
Путін часто діє як нерішучий лідер, що відтягує ухвалення складних рішень. Поки що він схиляється до того, щоб почекати — подивитися, чи принесе успіх весняний наступ. Коли він зважиться? Не знає ніхто, навіть він сам. Можливо, він і далі вагатиметься аж до осені, а тоді спокуситься вчергове вдарити по енергосистемі України, щоб зламати її моральний дух. Досі це не спрацьовувало.
Утім, уперше з'явилися реальні ознаки того, що навіть у путінській політичній машині хтось прагматично думає про завершення війни. Чи поступиться він? Поки що явних ознак немає, крім однієї маленької деталі. Роками Путін відмовлявся визнавати Володимира Зеленського легітимним президентом, називаючи його неонацистом, маріонеткою Заходу, а то й «наркоманом із Києва». Але нещодавно він звернувся до нього як до «пана Зеленського».
Крихітний крок уперед. Та все ж крок.
Джерело — The i Paper
