В українській народній медицині існував давній обряд для недоношених або слабких немовлят, який звався «перепікання» або «запікання».
Як проходила процедура?
Для цього запрошували бабу-знахарку. Вона замішувала житнє тісто й повністю обгортала ним маля, залишаючи відкритими лише ніздрі та рот для дихання. Потім дитину клали на хлібну лопату й кілька разів занурювали в теплу піч, де вугілля вже згасло. Температуру ретельно контролювали рукою, щоб тепло нагадувало сучасну баню, а сам процес тривав кілька хвилин.
Навіщо?
По-перше, це був чи не єдиний спосіб підтримати життя недоношеної дитини через відсутність лікарень: народ покладався на «лікування теплом», створюючи своєрідний аналог сучасного кювеза для інкубації.
По-друге, якщо розглядати це дійство як обряд, то піч у народній уявній системі символізувала лоно Берегині роду. Старі люди вірили: якщо дитина народилася завчасно, вона просто «не дозріла» в матері, тож у печі її ніби символічно «допікали» до належного стану, даруючи друге народження.
