1) Воля
Ландшафт — нескінченний степ. Площина булькоче первісною жагою. З поверхні, під тиском цього бажання, вириваються протуберативні постріли в невідоме. У місці зупинки висхідного потоку вершиться контакт. Від нього в усі сторони відбивається інформація. З ґрунту, зрошеного іскрами цього танцю, піднімаються паростки майбутньої зв’язності. Воля є першоджерелом тієї потенційності, що збуджує пошук зв’язку. Рефлексивність після взаємодії диференціює єдність всесвіту. Намацальним чином абсорбується все більше контексту, запліднюються все більше нових сутностей. Очі ведуть своє спостереження, за цим матеріально втіленим знанням, із кожної можливої точки доступного їм зліпку світу. Життя є здатністю цього знання змушувати всесвіт це знання зберігати. Відбувається накопичення, завдяки якому всесвіт смакує очима більшу концентрацію інформації.
2) Межування
Досягнувши певного порогу концентрації інформації, у точці формується розгорнута віртуальна проєкція всесвіту. Розгортання відкриває нове поле для взаємодії віртуальних світів. Вуаль нової, тоншої топології. Різні точки збірки зрушують маятники територизації та детериторизації, у спробах охопити більше до своїх відповідних світів. Але охопити повністю і без суперечностей не є можливим, тож пережовування потоків продовжується, між процвітанням і колапсом, між життям і смертю, між стабільністю і хаосом, між орієнтальним та окцидентальним, між старим і новим. Фронтир стає брамою, а брама мостом — кордони розмиваються і нарощуються. Межування проходить десь між еджингом і лімінальністю. Блукаючи цим лісом, варто прислуховуватись до мерехтливих покликів. Тяжіння до неохопленого інакшого є джерелом вітальності. Всіляке невизначене здатне приховувати нове у проміжках та межових просторах. Недарма “вольності” є простором спряження — тими гранями суміжності різних збірок. Пустоти цього простору є місцем, що може заповнюватись довірою, гармонізуючи ноосферу. Обмеження охоплення лише створює нішу для багатосвітової граматики та міжвимірних подорожей цим поліекзистенційним асамбляжем. Роблення мови здатної до проєкцій у мультивсесвіт.
3) Любов
Садівництво має продовжуватись без садівника. Відбувши свою смерть, божественне повертається ніжністю до кожної краплі води, намазується турботою поверх орнаментів килимів. Резонує з іманентним коханням, яке гріє зсередини. Двоїться, симетрією любові розчинення у всесвіті чи твердого ядра самості, нерозрізнення всеєдності чи трансцендентного посередництва. Все взаємопов'язано, проте абсолют залишається чужим для себе, завжди інакшим. Навігація є непостійною, але ми все ще відповідальні за пошук. Любов — орієнтація, але свобода — шлях. Пам'ять, що підтримує ілюзію часу, тягнеться квантовими гілками всесвіту до ідеального таймлайну. Розуміння слугує підказками на роздоріжжях, а здатність охоплювати інакше дає змогу сходити з дороги. Відтак виходить, що свобода не бути собою є не менш важливою за свободу бути. Стягнення сингулярності допускає співпричетність у множинності рухів. Дія підштовхує до меж, уникаючи реакції. Вийти з лабіринту відіграючись неможливо — потрібно грати. Ізолюючись у протиставленні, мапи швидко застарівають, розмиваючись іншими. Спільність, що залишає місце для прийняття відсутності, покриває шпарини невизначеності.
3.5) Трійця
Математична метафорика з легкістю зваблює зраціоналізовані голови. Рекомбінація ніжок стільця, у пошуках прихованої стійкості, не може продовжуватись без відволікання на годинник. Єдність трикутника, явлена як множинність, має спростити обробку поля потенційності, але старе зачарування сапки випаровується, а нові операції не задовільняють навіть умовам комутативності. Взаєморозхитування жаги й тексту набуває хворобливих присмаків, а транзитивність канібалістичних відносин просочує корозію скрізь політичне, соціальне, моральне. Маренням хаосу потоки вивільняють концепти з-під лексичної диктатури. Похідна від прискорення малює апокаліптичну картину цифрового потопу. Структури ностальгій за непережитим уламками засмічують океан. Перехресне запилення технологій має продовжувати життя після нас. Замість храмів тепер залишається будувати тільки човни. Наслідки завжди виринають відповідно до схем обраних рамок. Десь на обрамленні проростають мережива взаємодопомоги добровольців. Всесвітня сліпота зомбіфікує рухи, зводячи нескінченні години до репетативного ритуалу. Втім, мозаїки цієї церкви ще не викладено.
