Моя голова неначе хмарина. В спробах втечі я піднімався все вище і вище над проблемами, доки не став зовсім невагомим. Тепер не здатний за щось ухопитися. Час минає. Що ще колись було справами перетворюється на нові проблеми. І чим більше ти перебуваєш у положенні зверху, просто спостерігаючи за ними, тим більшає страх опуститися. З усіх зусиль ти полегшуєш власну вагу, скидаючи все більше і більше думок, обмінюючи свіддомість на тимчасове перебування вище над рівнем тривоги. Птахи з радістю зжеруть ще порцію твого життя. Цей банкет перетворить їх в хижаків, що кружлятимуть достатньо довго в очікуванні падіння своєї нової здобичі, котра за власною волею ослаблює саму себе.
І ось ти кидаєшся в пащеку цього примарного звіра, приймаючи його ілюзорність і неоднозначність буття. Нічого не добре, нічого не погано. Просто є те, що треба робити. Наслідки будуть в будь якому разі. Нема сенсу боятися, що реальність не виявиться максимумом. Тому що максимум це лише те, що ти реально отримаєш. Очікування - це щось під твоїм ліжком. Поки боїшся темряви - вони знерухомлюватимуть тебе. Та глянувши під нього зрозумієш, що нічого іншого, як те, що ти сам туди поклав, під ним бути і не може
30.09.2024
Беззмістовність вагань. Початок шляху
