Про бездарність, масову культуру та безсенсовне життя.
Мені 21 рік, і я не бачу сенсу подальшого життя, бо його і немає.
Масова культура успіху молодих хлопців та дівчат, які завдяки своєму маніакальному бажанню заробити гроші просто перевертають світ з ніг на голову.
Цей пост не має абсолютно ніякого сенсу, та я звісно би хотів, щоб його хтось прочитав, а можливо і прокоментував або розділив мої переживання.
Освіта в нашій країні немає ніякого сенсу, а тим більше гуманітарна. Я би ніколи нікому в житті більше не порадив вступати на гуманітарну спеціальність (можливо, окрім психології, бо психологія зараз потрібна, людям їде дах).
Звісно, я маю відповідь чому я отримав бакалавра історії, бо я просто нездар, але це не є важливо.
У своєму віці мені просто страшно жити далі, бо мені буде важко жити, якщо я до 25 років, а може і в 30 не досягну реально якихось результатів (які будуть для мене особисто достатніми). Мені не зрозуміло для чого живуть люди, і як вони прожили років 80, на одному місці у селі, це абсолютно кара, життя не є подарунком.
З 14 до 20 років я просто просрав за компом граючи в ігри, не маючи і так ніяких результатів, тисячі годин на кріслі з викидами дофаміну та й все. Живучи у прекрасній сім’ї, без проблем у сім’ї, яка на мене не тисне, я просто боюсь. Інколи я думаю що краще я б до 20 років жив у злиднях, чисто заради випробування, і щоб мати відмазку якщо я не стану великим.
Стати великим. Досягнути чогось великого, зробити щось щоб для суспільства мало сенс, а не пропрацювати на 40год\тиждень роботі і закопатись на цвинтарі. Хто мені скаже, що я маю робити?
Я не маю ніякого таланту, я не розумію як мені рухатись далі у житті і для чого я прожив цей 21 рік не маючи особисто жодної копійки.
Я просто поплакав та й все, та і тим більше, є психологічний діагноз, який називається “емоційна відстороненість”. Якщо у моїх батьків, які дійсно хороші люди та з досягненнями виховався нездара? Як з цим жити?
Як ви живете коли вам 40 років працюючи на податкову фірму, або бухгалтером? У вас є діти, вам не можна застрелитись, можливо у ваших дітей буде світле майбутнє. А якщо у вас немає дітей і ви працюєте “найн ту файв”? Ви просто боїтесь застрелитись, так як я (хоча я інколи прошу в думках про це).
Якщо це прочитає хтось кому 14-16 років: будь ласка, почніть шукати себе прямо завтра, або сьогодні, не програвайте свій шанс жити, бо іншого уже не буде. Далі тільки пекло, або рай, якщо ви хороша людина.
