Заходили ми — троє:
Дві сторони однієї медалі,
У закулісся, за дзеркала
Вели нас спіралі сумні.
Пішли у ліси — там пусто.
Минули замети — без кроку.
Вірили слову — марно.
Вбили себе — по-справжньому.
Виходили вже — двоє,
Без даху, без імені й дому.
Куди ведуть дороги — байдуже.
Підемо — у невідому глушину.
У вірші йдеться про надію та відновлення. Вітри символізують зміни, а лелеки — тепло і підтримку. Незважаючи на втому, серце наповнене щемливими почуттями, сподіваючись на те, що світанок принесе нові можливості і не зникне в темряві.
У вірші розмірковується про життєвий шлях, згадуючи про пройдений час, любов та спогади про рідне село. Спогади про перше кохання, яке стало важливою частиною його життя, і прагне віднайти ті місця, де виростав.
Моментами все добре, але дещо не так. Гадати, що тобі не довподоби, починаєш шукати в собі. Розібрати те, скласти те, але картина неповна. Ці рядки про це: пошук, розуміння, прийняття чогось, що може не сподобатися, але буде вірним у душі.
Запрошую вас прочитати мою збірочку двомісячної давнини.
Запрошую вас прочитати мою збірочку двомісячної давнини.
