Автор: Максим Сиромолот
Молдова відмовилась від молдавської мови на користь румунської. Молдова втрачає свою ідентичність? Чи навпаки, відновлює?
Це питання слугує лакмусовим папірцем для визначення проруснявої позиції, що підтверджують усі комуністичні й проросійські політики, які час від часу приходили до влади в Молдові. На щастя, нинішня президентка, Мая Санду, зуміла викорінити будь-яке згадування “молдовської” мови в державних установах, наближаючись з кожним кроком до успішного вступу до Європейського Союзу.
Чому це настільки важливо та що не так з “молдовською”?
Історична територія Молдавії має вельми насичену історію, тісно переплетену з Валахією та Трансильванією, населення котрих повсякчас демонструвало спільну румунську ідентичність. Що не є дивним, адже понад півтори тисячі років тому, населення Римської імперії активно заселяло ці території, вплинувши таким чином на формування єдиного румунського етносу, про що свідчать численні згадки в історичних джерелах, серед яких найпоказовішими є етнічні мапи.
Як можна помітити, мапи виділяють чотири основні території, на яких проживають румуни: зліва - Трансильванія, знизу - Валахія й справа - Молдавія. Однак варто зазначити, що Молдавія не позначається одним цілим. Це відбулося через захоплення російською імперією 1812 року значної частини Молдавського князівства (що в той час перебувало під владою Османської імперії). Ця частина зазвичай іменується Бессарабією, і нині саме вона і є сучасною Республікою Молдовою, у той час як не захоплена частина князівства нині є частиною держави Румунії. Саме з початку 19-го століття починається росіянізація Бессарабії, що передусім стосується церкви. Так само як і на українських територіях, росія активно інкорпорує московський патріархат, повністю скасовуючи Молдавську митрополію.
Коли і як з’явилася Румунія?
Процес будування об’єднаної держави почався з епізоду, коли територіями Валахії та Молдавії (не захопленої росією) прокотилися хвилі антиосманських та антиросійських революційних рухів. Ці події згодом обговорювались після Кримської війни на укладенні Паризького договору, де найвпливовіші сили того часу вирішили надати цим землям автономії та відповідно провести вибори нової монархії для кожного з князівств. Однак місцеві націоналісти з обидвох територій знайшли лазівку в договорі й вирішили номінувати одного й того самого князя на двох землях водночас. Всупереч різним перепонам як від османів, так і від росімперців, обидва князівства зуміли обрати 1859 р. Александру Йоана Куза (уродженця Молдавського князівства), який через два роки офіційно проголосив створення об’єднаної Румунії.
Пройшовши шлях до здобуття незалежності у 1870-х, під час Першої світової війни, об’єднана Румунія воювала на боці Антанти за території Трансильванії, які перебували під угорським пануванням. Водночас, із поступовим розпадом російської імперії, була проголошена Молдавська Демократична Республіка, парламент якої (Сфатул Церій) проголосував через кілька місяців за приєднання до Румунського королівства. А вже після тотального краху Австро-Угорщини, трансильванське населення з радістю виявило бажання приєднатися до Румунії, знаменуючи довгоочікуване об’єднання трьох історично тісно пов’язаних територій 1 грудня 1918 року.
Варто зазначити, що водночас з утворенням уніфікованої держави, румуни пригнічували права українців на Північній Буковині, яка несправедливо дісталася Румунській державі, попри волевиявлення буковинців щодо приєднання до Української держави. Культура й мова українців перебувала під значними репресіями, що ніяк не можливо виправдати. Утім у цьому контексті варто зрозуміти, що будування об’єднаної Румунії почалося саме з Молдавського князівства, а захоплена росією Бессарабія добровільно приєднатися до Румунії як тільки випала нагода. Проте ці факти радянський союз буде намагатися “забути”.
Отож, до історії залучається радянська влада. Як незрідка трапляється, саме вона зуміла накаламутити воду й зрештою роз’єднала румунів. Передусім усе почалося з невеликої частини Бессарабії, нині відомої як невизнана “республіка” Придністров’я (або ж Трансністрія), яка входила в МАРСР з 1924 року разом із частиною сучасної України на правах автономної території УРСР. На цих землях радянський союз під час “коренізації” почали експериментувати з синтезом окремішної молдавської ідентичности. Основний акцент спрямовувався саме на мовне питання. Совєти намагалися за будь-яку ціну довести відстороненість і лише певну схожість “молдавської” та румунської мов, водночас запроваджуючи кирилицю замість традиційної латиниці.
Нині “Придністров’я” є квазіутворенням між сучасними Молдовою та Україною, котре намагається зберегти совєцькі порядки з де-юре поєднанням трьох культурних традицій: російської, української та молдавської; проте де-факто домінуванням російської культури й мови у всіх сферах життя з авторитарним режимом влади з надзвичайно поганими показниками розвитку. Це черговий раз підтверджує деструктивність русского міра, або, у цьому випадку, “молдавської ідентичності”.
Що цікаво, по перепису 1926 року, мови про молдован і не йшло: більшість населення на сучасній території “Придністров’я” ідентифікували себе румунами, за винятком найбільших міст (на кшталт Тирасполю), де переважало російське населення, що не дивно, адже ці території належали до російської імперії ще з початку 19-го століття й імперці встигли вдосталь понаїхати й розмішати місцеве населення.
1939 року срср та третій райх розпочали Другу світову війну, поділивши до цього сфери інтересів. союз із превентивного дозволу гітлера, висунув ультиматум Румунії та майже одразу нахабно окупував Бессарабію, закріпивши кордон 1944 року під час окупації усіх інших східноєвропейських держав. І за усталеними канонами окупаційної політики радянського союзу, на захопленій території була оголошена “республіка” (Молдавська РСР).
Отож, окрім насильного нав’язування російської мови й культури, совєцька влада активно просувала порядок денний щодо відмінностей молдавської й румунської мов, культур та історії, придумавши такий термін як “молдовська мова”. Очевидно ця політика проводилася задля закріплення радянської влади на новоствореній підзвітній “республіці” коштом тотального відокремлення окупованого населення від їхньої справжньої ідентичності та від бажань повернутися до Румунії, куди вони добровільно приєдналися ще менше 30-ти років тому. Однак хотілося б зауважити, що Бессарабія за об’єднаної Румунії зазнавала багатьох економічно несприятливих подій, зумовлюючи доволі велике невдоволення населення щодо влади держави, до якої вони приєдналися де-юре на рівних, а в результаті завжди були поза пріоритетом державницької політики.
Однак після окупації совєтами, ситуація значно погіршилася. Радянська політика супроводжувалась жахливими актами репресій, котрі нам, українцям, добре відомі. Це відсилання до ГУЛАГу, вбивства, залякування, депортації та інші антилюдські методи стримування свободи думки. Будь-яка особа, яка проявляла прорумунські погляди, одразу ж каралася радянською системою. Відомий випадок стосувався Національного Патріотичного Фронту, заснованого 1972 року, котрий агітував за вихід із союзу та приєднання до Румунії. Очікувано, члени організації були заарештовані й депортовані.
Хоча Румунія й була в соціалістичному таборі, радянський союз максимально намагався роз’єднати два народи, переписуючи історію й продукуючи дискурси щодо тотальної відмінності двох народів, включаючи мову, на якій робився найбільший наголос. Будь-які спільні ініціативи блокувалися, як в Румунії, так і в Молдові, ізолюючи в першу чергу молдавське населення від румунського.
Сьогодення
Зі здобуттям незалежності, питання офіційної мови було дуже невизначеним, яскравим свідченням чого є факт, що “молдавська мова” була оголошена офіційною у статті 13 Конституції, ухваленої 1994 року, при цьому визнаючи неймовірну схожість із румунською. Плутанини додає Декларація незалежності 1991 року, у якій цього разу офіційною проголошується румунська. Але зрештою, все стає очевидним, прислухавшись до дискурсів політиків, які фігурували у ту чи іншу пору на головних посадах Молдови.
Так склалося, що сучасна незалежна Молдова потерпала від різних комуністичних та проросійських партій. Коли Володимир Воронін прийшов до влади у 2001 році, він систематично просував радянський порядок денний, включаючи “молдовську мову”, маніакально уникаючи будь-яких ототожнень із румунською, що одного разу дійшло до абсурду, коли він зустрівся з президентом Румунії, Траяном Бесеску, і в них запитали якою мовою вони спілкуються, Воронін відповів - “молдовською”. У відповідь Бесеску влучно пожартував, що визнає цей факт лише тоді, коли з’явиться румунсько-молдовський словник. Що смішніше, цей словник був пізніше написаний Василє Статі, котрий був розкритикований науковими інститутами як Румунії, так і Молдови, адже він очевидно був створений у пропагандистських цілях.
Воронін, як і всі прихильники росії, активно просував введення російської як другої державної мови, висловлювався проти ЛГБТК+ спільноти та “захищав” Молдову від іммігрантів. 2011 року Воронін публічно скривдив представника Націонал-ліберальної партії Молдови, Джона Оноже, втікача від громадянської війни в Сьєрра-Леоне, вказуючи на його колір шкіри, демонструючи таким чином свою абсолютно моральну ницість.
У період відсутності любітєлєй русского міра, Конституційний суд Молдови у 2013 році визнав тотожність румунської та молдовської мов. Утім, із 2016 до 2020 року, президентом Молдови був обраний черговий проросійський комуніст, Ігор Додон. Він вимагав у Румунії не претендувати на мову молдован, яка залишалася й залишатиметься лише молдовською, активно агітував за зближення з росією та намагався перетворити Молдову з парламентської республіки в президентську.
Врешті-решт, нинішня проєвропейська, проукраїнська та прорумунська президентка Молдови, Мая Санду, позбулася всіх “молдовськомовних” дискурсів та закріпила офіційний статус румунської мови в березні 2023 року, водночас забороняючи будь-яку проросійську й просовєцьку пропаганду й символіку.
Такі рішення є очевидними наслідками повномасштабного вторгнення росії в Україну, адже Молдова прийняла більше сотні тисяч біженців на своїй території, зазнаючи значних проблем з електроенергією та газопостачанням, з чим їй завжди вчасно допомагала нова союзниця Румунія. Що більше, один із російських головних представників на міжнародній арені, лавров, реагуючи на активну позицію Молдови щодо засудження росії, погрожував, що “Молдова може стати наступною”. Отож, питання відмови від совєцького спадку стає для Молдови справді екзистенційним.
Висновки:
Молдова має безпрецедентну історію. Спочатку вона була звичайнісінькою частиною князівства, з території якого пізніше розпочнеться будування Румунії як держави й нації; а пізніше вона добровільно приєднається до уніфікованої Румунії. Але радянський репресивний кулак перемолов ідентичність румунів в Молдові, втіливши страх на покоління (населення Молдови в десять разів менше українського, що значно полегшувало задачу нелюдським імперцям).
росії байдуже, яким чином поширювати свій вплив. Нам вони говорять, що України ніколи не існувало, українська мова вигадана тощо тощо. Жителям Молдови ж своєю чергою вони нав’язують окремішність від Румунії. Коли їм вигідно, вони можуть як роз’єднати, так і приєднати, але цей процес завжди супроводжується пригніченням прав і свобод людини, репресіями, знищенням, брехнею, лицемірством, огидою, далі ви самі можете продовжити.
Молоде покоління Молдови дедалі більше усвідомлює всі жахіття, принесені москвою, дедалі більший відсоток населення бажає приєднатися до Румунії (35-40%) у порівнянні з 15-20% населення, які прагнули унії у 2015. Хоча така подія навряд чи матиме місце найближчі роки з низки причин, але прорумунські настрої населення підтверджують поступову емансипацію Молдови від нав’язаної росією ідентичності. При цьому у парламенті 25% депутатів досі залишаються прихильниками російськості, що демонструє розкол суспільства (здебільшого поколінь) і кардинальну відмінність у культурних складових однієї й іншої груп. Проте з кожним роком Молдова буде згадувати й пам’ятати ціну свободи, дедалі більше наближаючись до щасливого майбутнього.
