Однією з проблем пострадянського суспільства – є перекручування видатних подій у світовій історії. Звісно, не обійшлося тут без дня "весни" чи то пак "жінки" (якої, уточнювалося не завжди) – що святкується 8 березня. Ясна річ, цей день був придуманим не лишне для квітів та приємних слів, і мене неймовірно тішить думка, що в україномовному просторі ми усе частіше говоримо про справжні події цієї дати, та агітуємо переносити ідеї раціонального феменізму на сьогодення.
Та у цій статті, я не повертатимусь до мітингів суфражисток столітньої давності, а лиш короткими історіями, наголошу що інтелектуальна жіноча еліта була постійно. І наша головна проблема не у відсутності таких жінок, а в браку джерел про них. Можливо, хтось вам вже відомий, а хтось стане відкриттям, а ним більшій мірі тому, що цих осіб усіляко приховували чи залишали в тіні.
Діотіма.
Чи знали ви, що античний філософ Сократ навчався в жінки?
Поговорімо про Діотіму. Це жриця з Мантинеї, яка розмірковує про любов і кохання, також авторка ідеї платонічного кохання, зустрічається вперше у діалозі Платона "Бенкет". Вона пояснювала, що справжня любов починається з фізичного потягу до краси окремих тіл, переходить до любові до душ, потім до любові до знань і, нарешті, до споглядання абсолютної краси (ідеї краси). Це стає основою платонівського розуміння любові як шляху до мудрості. Щодо Сократа, то саме з ним у неї відбувається палкий діалог про "ерос", де Діотіма намагалася посвятити Сократа у таїнство краси, а той беззаперечно її слухав, називаючи її своєю вчителькою : "Якби міг, Діотимо, – відповів я, – то не дивувався б твоїй мудрости і не ходив би до тебе, аби цього навчитися" [1]. Щоправда, сьогодні вона досі вважається напівлегендарною особистістю, адже дискусії серед дослідників продовжують тривати. Та я пропоную розгорнути цю тему, перейшовши на бік, де її існування таки підтвердужють.
У Платона ми справді вперше чуємо про цю жінку, але гадується вона в "Бенкеті" скоріш як видуманий персонаж, а то й як сам Сократ, тільки з в образі жінки. Щоправда, це можна поставити під сумнів з декількох причин. Перш за все, філософія давніх греків, була справою переважною більшістю лише для чоловіків, а тому є сумнівним щоб жінка навчала чоловіка (тим паче Сократа) аналізу тих чи інших філософських проблем. Згадаймо також, про становище жінок в античному світі. Жінка не бере участь ні в народних зборах, ні в бенкетах чоловіків і розглядається, простіше кажучи, як необхідний додаток до сімейного життя. Після цього, не дивним стає те, що у "Бенкеті" в прямому і переносому сенсі жінка, як жива істота не могла брати участі. У роботі "Жінки в античній філософії : постаті, праці, концепції" автор Віталій Туренко кажучи про Діотіму стверджує, що «Майже всі характери, що названі в діалогах Платона, відповідала справжнім людям, що жили в Афінах в добу античності» – вона не виключення [2]. Продовжуючи, автор наводить приклади Лукіяна Самосатського який згадує її з поряд з Аспазією і Таргелією у праці «Євнух», Максима Тірського, де той неодноразово згадує її у своїх «Промовах», а Феодоріт Кірський у праці «Лікування грецьких хвороб» пише, що «Сократ, син син Софроніска, найбільш величний філософів, не вважав недостойним дізнатися від жінок щось корисне у філософії, він не червонів, називаючи діотіму своєю вчителькою, а також він регулярно відвідував будинок Аспазії» [2]. Гадаю, цих аргументів достатньо аби не лише ставити під сумнів факт вигадки персонажа, а й доводить що вона справді реальна.
Трішки поговоримо й про ще одну жінку, що залишила позитивний слід в житті Сократа – Аспазія, про яку йдеться в попередньому цитуванні.
Важливо, що ця постать справді існувала. За словами Платона, Сократ був навчений красномовством Аспазією, яка понад десять років була супутницею провідного державного діяча Афін Перікла. Аспазія походила з багатої Афінської сім'ї. Коли вона переїхала до Афін близько 450 р. до н.е., їй було близько 20 років як і Сократу. У "Діалозі" Платона вона описується як жриця і пророк, зокрема там йдеться і про те, як Аспазія навчала Сократа давати похоронну мову, так само як нібито колись навчила Перикла. Іншими словами, вона була відома своєю майстерністю говорити і, подібно до Діотіми, зокрема, говорити про кохання.
Тротула де Руджеро або Тротула Салернська — відома лікарка XI-XII століття, яка працювала в Салерно, що в Італії.
Відома тим, що створила кілька робіт про здоров’я жінок, у тому числі й опис жіночих хвороб. Тексти, приписувані Троті Салерно або Тротула відомі серед найпоширеніших гінекологічних текстів у середньовічній Європі. Завдяки аристократичному походженню Тротула мала можливість отримати хорошу освіту, вона була однією з групи жінок-лікарів, які навчалися в першій у Європі медичній школі для жінок. Згодом Тротула вийшла заміж за свого колегу-лікаря, і обидва її сини продовжили практикувати медицину. За період життя, її поважали колеги-медики в Салерно, і до неї часто зверталися за порадою [3].
Але з часом, Тротула зникла зі сторінок історії протягом століть, і саме її існування було поставлено під сумнів. Деякі вчені стверджують, що вона була чоловіком, скептично ставлячись до того, що жінка могла написати такі важливі тексти, а часом, ворожість до жінок як учительок та цілительок у середньовіччі могла привести до заперечення самого їх існування. Всі роботи науковиці після її смерті почали приписуватися авторам чоловічої статі. Спочатку її роботу приписували чоловікові та синові, далі, у міру передачі інформації, чернець переплутав її ім’я з чоловічим [4].
Та попри це, сучасні дослідники повертають їй почесне звання видатної цілительки. Залишається фактом те, що роботи Тротули не втрачали актуальності про медицину в середньовічній Європі протягом сотень років після її смерті. Серед її новаторських тверджень була ідея про те, що безпліддя є наслідком репродуктивних проблем як у жінок, так і у чоловіків (на противагу поширеній думці, що жінки самі винні в нездатності завагітніти). Вона також виступала за використання опіатів для полегшення болю під час пологів, що суперечить загальноприйнятій християнській мудрості [3].
Мері Еннінг – пантелеологиня, та колекціонерка ХІХ століття.
Всесвітньо прославилась низкою відкриттів, переважно в галузі морської фауни юрського періоду. Мері народилася травні 1799 року, в маленькому англійському приморському селі Лайм-Реджіс. Цей район став відомий своїм багатством викопних – багатьох вимерлих істот.
Усе дитинство Мері разом з батьком та братом проводила у пошуках скам‘янілості, долаючи небезпечні місцеві скелі, вздовж берегової лінії під час відливу. Ці експедиції стали спасінням для родини маленької Мері. Батько Річард навчав дітей виставляти на загальний огляд вимиті і відполіровані товари, щоб привернути увагу туристів, котрим незвичні скам‘янілості приносили емоції, а Еннінгам - гроші. Попри неохайність та неосвіченість вони завжди були шанобливі і люб‘язні з усіма. Саме буцімто неосвіченість і є причиною невизнання внеску Мері, обмежуючи її виключно як везучу збиральницю.
Цікаво, що деякі джерела (зокрема спогади) навпаки свідчать про те що вона знала про свої знахідки більше, ніж ті хто її висміював. Мері старалася читати всю наукову літературу стосовно цієї теми, також переписувала статті з журналів, щоб зберігати їх вдома. При цьому вона так ретельно перемальовувала ілюстрації, що дослідники її творчості зазначали: «Важко відрізнити копію від оригіналу». Так само ретельно вона описувала та малювала свої знахідки [5].
Завдяки їй, було знайдено іхтіозавра, плезіозавра, птеродактиля, депетіума, амонітів і великої кількості інших давніх істот.
Після смерті Мері Еннінґ її незвичайна історія викликала величезний інтерес. Нею захоплювався Чарльз Дікенс, а 2010 року Королівське товариство зарахувало Еннінґ до числа десяти британок, які найбільше вплинули на історію розвитку науки.
До цього невеликого дослідження вирішила долучитися наша просвітянка під псевдонімом Ів Баграт, і додала від себе цікаву постать в історії соціології ХІХ ст. – Гаррієт Мартіно.
Соціологія, як і багато інших академічних галузей, не завжди відповідала ідеалу визнання наукової роботи на основі її внутрішніх досягнень. У дев'ятнадцятому та на початку двадцятого століть дуже мало жінок або представників етнічних меншин мали можливість стати професійними соціологами. А тих небагатьох, хто займався соціологічною роботою, що мала довготривале значення, часто ігнорували, а їхні напрацювання нехтували.
Гаррієт Мартіно (1802-76)Гаррієт Мартіно називають «першою жінкою-соціологом», але, як і Марксаі Вебера, її не можна вважати просто соціологом. Вона народилася і здобула освіту в Англії і є автором понад п'ятдесяти книг, а також численних есеїв. Мартіно приписують заслугу в запровадженні соціології в Британії завдяки її перекладу основоположного трактату Конта «Позитивна філософія» (див. Rossi 1973). Крім того, вона провела систематичне дослідження американського суспільства з першоджерел під час своїх тривалих подорожей Сполученими Штатами у 1830-х роках, що стало предметом її книги «Суспільство в Америці» (Martineau 1962[1837]). Мартіно важлива для сучасних соціологів з кількох причин. По-перше, вона стверджувала, що, вивчаючи суспільство, необхідно зосередитися на всіх його аспектах, включаючи ключові політичні, релігійні та соціальні інститути. По-друге, вона наполягала на тому, що аналіз суспільства повинен включати розуміння життя жінок, що стало звичним у мейнстрімній соціології з появою феміністичних інтервенцій лише в 1970-х роках. По-третє, вона була першою, хто звернув соціологічний погляд на раніше ігноровані питання, серед яких шлюб, діти, домашнє та релігійне життя, расові відносини. Як вона одного разу написала: «Дитяча кімната, будуар і кухня - це чудові школи, в яких можна вивчати мораль і звичаї народу» (1962 [1837]). Нарешті, вона стверджувала, що соціологи повинні робити більше, ніж просто спостерігати; вони також повинні діяти на користь суспільству. Як наслідок, Мартіно була активною прихильницею як прав жінок та емансипації рабів.
Ця робота присвячена не лише переліченим жінкам, а й усім, чиї імена досі приховані історією та чиїмись навмисними стараннями. Вважаю, що як чоловіки, так і жінки варті на рівні бути почутими та справедливо оціненими в історії. Нам у свою чергу, слід берегти їню спадщину, і найголовніше – знати, кому вона належить, і продовжувати це досліджувати, адже історія це старі теми, але нові подробиці.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:
1. Платон. Бенкет / Платон // Дух і літера. - Факт, 2002.- №9-10 - С. 369-419
2.Туренко В. Жінки в античній філософії: постаті, праці, концепції. – Київ: Ліра-К, 2021. – 236 с.
3.https://www.amymaroney.com/2024/01/23/trotula-of-salerno-medieval-physician-and-trailblazer/
4. https://bahmut.in.ua/vkradeni-vidkryttya-desyat-vydatnyh-zhinok-vchenyh-chyya-slava-distalasya-cholovikam/
5. https://extinctworld.in.ua/zhyttya-ta-vidkryttya-pershoyi-zhinky-paleontologa/
