Повертаючись додому з США, президент Володимир Зеленський має справу з російськими наступами, виснаженим суспільством та перспективою енергетичних нестач взимку.
В командному пункті неподалік від східноукраїнського міста Покровськ, яке перебуває під обстрілами, солдати Окремої президентської бригади висловлюють занепокоєння щодо затримок у Вашингтоні з наданням дозволу Києву використовувати західні ракети для ударів по російських цілях.
"Якби ми могли воювати обома руками, а не з однією, зв'язаною за спиною, тоді українські війська мали б шанс проти більш потужної російської армії," — нарікає оператор ударного дрону.
Оточений екранами з моніторами, що показують просування ворога, командир батальйону визнає, що його пріоритети змінилися.
"Зараз я більше думаю про те, як зберегти своїх людей," — каже Михайло Темпер. "Важко уявити, що ми зможемо відкинути ворога до кордонів 1991 року," — додає він, маючи на увазі мету України відновити свою територіальну цілісність.
Колись натхненні надією звільнити свої землі, навіть солдати на передовій тепер висловлюють бажання щодо переговорів із Росією, щоб припинити війну. Юрій, ще один командир на східному фронті, зазначає, що боїться перспективи "вічної війни".
"Я за переговори зараз," — додає він, висловлюючи занепокоєння, що його син — теж солдат — може провести значну частину свого життя на війні, а його онук може успадкувати безкінечний конфлікт.
"Якщо США перекриють кран, нам кінець," — каже інший офіцер, член 72-ї механізованої бригади в сусідньому Кураховому.
Україна рухається до, можливо, найтемнішого моменту війни. Вона зазнає втрат на східному фронті, де російські війська невпинно просуваються вперед, хоча й зазнаючи величезних втрат у людях та техніці.
Україна бореться за відновлення своїх виснажених лав мотивованими та добре підготовленими солдатами, тоді як довільна система військової мобілізації викликає соціальну напругу. Країна також готується до важкої зими з ймовірними перебоями в електропостачанні та опаленні.
"Суспільство виснажене," — каже Олександр Мережко, голова комітету з питань закордонних справ Верховної Ради України.
Тим часом президент України Володимир Зеленський стикається з дедалі більшим тиском з боку західних партнерів щодо пошуку шляху до переговорного врегулювання, попри сумніви щодо готовності Росії до діалогу найближчим часом та занепокоєння, що позиція України зараз занадто слабка для укладання справедливої угоди.
"Більшість гравців хочуть деескалації," — зазначає високопосадовець в Києві.
Адміністрація Байдена усвідомлює, що її нинішня стратегія не є стійкою, оскільки «ми програємо війну», стверджує Джеремі Шапіро, керівник вашингтонського офісу Європейської ради з міжнародних відносин. «Вони думають, як перевести війну до більш спокійного стану».
Найбільш загрозливою для Києва є перспектива перемоги Дональда Трампа на президентських виборах у США наступного місяця, який може нав'язати Україні невигідну мирну угоду, погрожуючи припиненням військової та фінансової допомоги. Минулого тижня Трамп повторив свою заяву, що він швидко закінчить війну.
Найстійкіші прихильники України в Європі хочуть продовжувати підтримувати її боротьбу, але не мають достатніх запасів зброї та плану, як компенсувати відсутність підтримки з боку США.
Київ підтвердив підготовку до майбутніх переговорів у серпні, коли його війська здійснили несподіваний рейд у Курську область Росії. Зеленський заявив, що ця земля може стати важелем впливу.
Минулого тижня Зеленський відвідав США, щоб презентувати свій «план перемоги», що передбачає зміцнення позицій України перед можливими переговорами з Москвою. Він назвав це «стратегією досягнення миру через силу».
Зеленський увійшов у вир американської виборчої кампанії, провівши окремі зустрічі з президентом Джо Байденом, віцепрезиденткою Камалою Гарріс та її республіканським опонентом, Дональдом Трампом, щоб висловити свою позицію.
На певному етапі його місія в США ледь не обернулася катастрофою після критики з боку Трампа за відмову вести мирні переговори та осуду від республіканців за відвідання заводу зброї в Пенсільванії лише з демократами. Проте врешті-решт Зеленський переконав Трампа надати йому аудієнцію і врятував свій візит.
«Це не було тріумфом, але й не катастрофою», — зазначає високопосадовець України щодо поїздки Зеленського. «Було б наївно очікувати оплесків, як два роки тому», — додав він, маючи на увазі виступ президента перед Конгресом у грудні 2022 року, де він отримав багато оплесків стоячи та заявив, що Україна «ніколи не здається».
Однак Зеленський повернувся з Вашингтона без результатів щодо двох ключових питань: дозволу США на використання західної зброї для далекобійних ударів по Росії та прогресу в питанні вступу України до НАТО. Адміністрація Байдена опирається обом вимогам, побоюючись, що це може спровокувати Москву до ескалації конфлікту, що потенційно може втягнути США та інших союзників.
Американські офіційні особи не були вражені «планом перемоги» Зеленського, який включає запити на великі обсяги західної зброї.
Один із радників, який допомагав підготувати цей документ, зазначив, що Зеленський не мав вибору, окрім як знову заявити про необхідність членства в НАТО, адже відмова від цього питання могла бути сприйнята як поступка у питаннях безпекових гарантій Заходу, які українці вважають необхідними.
Незважаючи на сумніви Вашингтона, можливість завдавати ударів по території Росії є ключовим елементом плану перемоги Зеленського, зазначає радник. Хоча американські посадовці стверджують, що Росія вже перемістила ударні літаки за межі досяжності західних ракет, українські офіційні особи наполягають на тому, що залишаються інші важливі цілі, такі як командні центри, склади зброї, паливні бази та логістичні вузли.
Їхнє знищення могло б порушити здатність Москви вести війну, показати російському лідеру Володимиру Путіну, що його мета захопити щонайменше чотири області України нереалістична, і спростувати його переконання, що Захід втратить інтерес до підтримки України.
«Росію не слід переоцінювати», — зазначає міністр оборони Латвії Андріс Спрудс. «У неї є свої вразливі місця».
Хоча план перемоги Зеленського повторює старі цілі, його справжнє значення полягає в зміні військових завдань — від повної деокупації до створення умов, які могли б схилити війну на користь Києва, говорить високопосадовець України.
«Це спроба змінити траєкторію війни і змусити Росію сісти за стіл переговорів. Зеленський дійсно вірить у це».
Декілька європейських дипломатів, які відвідали Генеральну асамблею ООН у Нью-Йорку минулого тижня, зазначили відчутну зміну тону і змісту обговорень щодо потенційного врегулювання конфлікту. Вони відзначають більшу відкритість українських чиновників до обговорення можливості укладення перемир’я, навіть за умови перебування російських військ на українській території, а також більш відверті розмови серед західних представників про необхідність досягнення угоди.
Новий міністр закордонних справ України Андрій Сибіга використовував приватні зустрічі з західними колегами під час своєї першої поїздки до США, щоб обговорити потенційні компромісні рішення. Дипломати зазначають, що він дотримувався більш прагматичного тону щодо можливих переговорів про обмін територій на безпеку, ніж його попередник.
«Ми все частіше відкрито говоримо про те, як це може закінчитися і що Україна повинна буде віддати, щоб досягти постійного мирного врегулювання», — сказав один із дипломатів, який був присутній у Нью-Йорку. «І це значна зміна порівняно з тим, що було навіть шість місяців тому, коли такі розмови були табу».
Українська громадська думка також, здається, більш відкрита до мирних переговорів, хоча це не обов’язково стосується тих поступок, які можуть знадобитися. Опитування Київського міжнародного інституту соціології для Національного демократичного інституту, проведене влітку, показало, що 57% респондентів вважають, що Україна повинна розпочати мирні переговори з Росією, що є зростанням порівняно з 33% роком раніше.
Опитування також продемонструвало, що війна все більше позначається на життях людей: 77% респондентів повідомили про втрату членів родини, друзів або знайомих, що в чотири рази більше, ніж два роки тому. Дві третини опитаних зазначили, що їм важко або дуже важко жити на свій воєнний дохід.
Життя в Україні стає ще важчим. Росія знищила щонайменше половину енергогенеруючих потужностей України, відновивши масовані атаки дронами і ракетами на електростанції та інфраструктуру навесні цього року.
За даними Міжнародного енергетичного агентства (IEA), Україна стикається з "серйозним" дефіцитом електроенергії до 6 ГВт, що еквівалентно третині пікового зимового попиту. Країна все більше залежить від трьох діючих атомних електростанцій, зазначає IEA. Якщо Росія вирішить атакувати підстанції поблизу цих станцій — попри очевидну небезпеку — це може призвести до краху енергосистеми України, що потягне за собою проблеми з опаленням і водопостачанням. Центральні системи опалення в таких великих містах, як Харків і Київ, також залишаються вразливими.
Ще одним джерелом напруженості є мобілізація. Відповідно до нового законодавства, мільйони українських чоловіків зобов’язані зареєструватися для можливого призову або зіткнутися з великими штрафами. Водночас багато українців знають про випадки, коли чоловіків зупиняють у метро чи на вокзалах, часто пізно вночі, і відправляють до мобілізаційних центрів, де після короткого навчання їх спрямовують на фронт.
«Це сприймається як зловживання, гірше, ніж якби ви були злочинцем, де, принаймні, є належна процедура», — говорить Гліб Вишлинський, директор Центру економічної стратегії в Києві. «Це розриває людей. Справжній ворог — це Росія, але водночас вони бояться корумпованого, зловживального мобілізаційного офісу, який може зробити щось неправильно».
Якщо українці стали більш прихильними до ідеї переговорів, то більшість — 55% згідно з опитуванням KIIS у травні — залишаються проти будь-якої формальної передачі територій у рамках мирної угоди.
«Люди хочуть миру, але також проти територіальних поступок. Важко їх примирити», — каже Олександр Мережко, голова комітету закордонних справ.
Однак опитування KIIS показує, що частка респондентів, які виступають проти будь-яких територіальних поступок, різко знизилася з піку в 87% на початку минулого року. Воно також виявило, що українці можуть бути відкритими до компромісу, відповідно до якого, в обмін на членство України в НАТО, Росія зберігатиме фактичний контроль над окупованими частинами України, але не визнану суверенність.
Інші опитування вказують на те, що українці все ще впевнені у своїй перемозі і будуть розчаровані будь-яким результатом, крім повної перемоги на полі бою. Найбільшою внутрішньою проблемою для Зеленського може стати націоналістична меншина, яка виступає проти будь-якого компромісу, деякі з яких зараз озброєні і навчені боротися.
«Якщо ви потрапите в будь-які переговори, це може стати тригером для соціальної нестабільності», — каже один із українських чиновників. «Зеленський це дуже добре розуміє».
«Завжди буде радикальний сегмент українського суспільства, який назве будь-які переговори капітуляцією. У Україні зростає крайня правиця. Правий сектор є небезпекою для демократії», — говорить Мережко, який є депутатом партії Зеленського «Слуга народу».
Як показують опитування KIIS, щоб зробити будь-яку угоду прийнятною, що дозволяє Росії залишитися на частинах України, захоплених з моменту першої інвазії у 2014 році, буде потрібно отримати значні західні гарантії безпеки, які для Києва означають членство в НАТО.
«Найважливіше для нас — це гарантії безпеки. Належні. Інакше це не закінчить війну; це лише спровокує ще одну», — зазначає український чиновник.
«Земля за [членство в НАТО] — це єдина гра в місті, всі це знають», — каже один високопосадовець Заходу. «Ніхто не скаже це вголос... але це єдина стратегія на столі».
Членство в НАТО залишається ключовою метою України, але дуже мало з 32 членів альянсу вважають, що це можливе без повного, тривалого припинення вогню та чіткої лінії на карті, що визначає, на яку частину території України поширюється пункт про взаємну оборону альянсу. Модель, яка пропонується деякими, — це членство Західної Німеччини в альянсі, яке тривало більше трьох десятиліть до падіння Берлінської стіни та об'єднання з Сходом.
«Модель Західної Німеччини набирає популярності, особливо в Білому домі, який був найбільш скептичним щодо членства в НАТО», — каже Шапіро з Європейської ради з міжнародних відносин. «Росіяни б цього не прийняли, але, принаймні, це могло б стати якимось початковим кроком до компромісу».
Але навіть це вимагатиме величезного розгортання сил США та їх партнерів, на що будь-яка адміністрація США, демократична чи республіканська, ймовірно, не наважиться, враховуючи увагу Вашингтона на загрозу з боку Китаю. Одне з питань полягатиме в тому, чи готові європейські держави взяти на себе більшу частину тягаря.
Чи прийме Росія вступ України до НАТО, що є альянсом, з яким вона намагається боротися військовими засобами протягом десятиліття? Багато хто з обох боків Атлантики вважає це малоймовірним.
«Я не думаю, що Росія погодиться на нашу участь у НАТО», — говорить високопосадовець з України.
Будь-яке рішення, що не передбачає повного членства, навряд чи зможе зупинити військову агресію Кремля. «Навіть якщо ми отримаємо запрошення до НАТО, це нічого не значить. Це політичне рішення», — додає украинский чиновник.
У своїй останній поїздці до Європи перед виходом з посади президента Байден головуватиме на зустрічі України та її союзників у Німеччині 12 жовтня.
Західний чиновник, проінформований про переговори Зеленського у Вашингтоні, повідомив, що є попередні ознаки того, що Байден може погодитися просунути статус заявки України на членство в НАТО перед своїм виходом з посади у січні.
Від'їжджаючи з США цього вікенду, Зеленський заявив, що жовтень буде «часом рішень». Український лідер знову закликатиме до дозволу завдавати удари по цілях всередині Росії з використанням західних боєприпасів, усвідомлюючи, що це один з небагатьох варіантів, які можуть призвести до завершення бойових дій.
«Йдеться про обмеження можливостей Росії» та тиск на неї, до відкриття переговорів, — зазначає високопосадовець з України. «Це реальний шанс, якщо ми думаємо про вирішення цієї війни».
