Нація – це більше, ніж просто община людей, «Нація – це духовне, культурне, мовне та історичне об’єднання живих, мертвих і ненароджених». Для націоналістичної концепції народ (функціонуючі покоління) є повсякденною актуалізацією емпіричного буття нації. Так нація проживає „сьогодні“, перетворюючи його на „минуле“. Але це „минуле“ не зникає з поняття про націю: воно перетворюється в один із її компонентів. Нація в українській доктрині постає, як „самобутня єдність минулих, сучасних і майбутніх поколінь співвітчизників, органічно пов’язаних спільною історією та культурою“. Ця ідея, що є наново осмисленим Шевченковим словом „І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам в Україні і поза Україною сущим», та презентує ще один бік усвідомлення нації – ірраціонально-спекулятивну візію майбутнього. Якщо минуле є доконечним фактом (різним буває його бачення), то майбутнє є широким полігоном реалізації цього бачення. Так розкривається цей третій часовий компонент нації”... якби нація жила лише минулим і сучасним, ніхто б і не став захищати батьківщину у випадку нападу.
Спільне минуле нації дійсно сприяє виникненню стимулів чи реальних, або уявних майбутнього. Уявляючи собі майбутнє, ми не мислимо його без існування нашої нації. Саме тому, а не внаслідок того, що ми розмовляємо однією мовою або маємо спільне минуле.
