Бойки — етнографічна група українців, які населяють гірські райони Львівської, Івано-Франківської та Закарпатської областей України
Походження назви не з’ясоване та викликає дискусії. Найімовірніше утворене від вигуку «бой», «бойє» («їй-богу»), характерного для бойківського говору. Бойків розглядають як нащадків давнього племені білих хорватів.
Попри складні природні умови, основними заняттям бойків упродовж століть було землеробство, гірське скотарство. Вирощували овес, жито, ячмінь. Розводили велику рогату худобу, коней, овець та свиней.
Бойківські села характеризуються тим, що вулиці в основному простягаються вздовж річок. Житлові будинки зазвичай згуртовані, розташовані близько один до одного. Земельні ділянки розтягуються вузькими смугами від житлових будинків у напрямку високогір’я, перпендикулярно до річки. Це розташування відрізняє бойківські села від гуцульських, де будинки хаотично розташовані безпосередньо в горах на значній відстані один від одного.
Одяг бойків має багато спільного з одягом інших карпатських груп. Він відзначається зручністю та простотою. Бойківські чоловіки носили сорочку навипуск поверх вузьких довгих полотняних чи суконних штанів, підперезаних широким ременем. Бойки носили безрукавки з темно-сірого або брунатного сукна — лейбики, а також хутряні безрукавки — бунди. Влітку чоловіки одягали капелюхи темного кольору: фабричні (клибеня), солом’янки; взимку — виготовлені з овечої шкіри або шкіри сірого зайця (кучма).
Обов’язковим елементом жіночого одягу була крайка — тканий пояс узором із вовняних, а згодом із шовкових кольорових ниток.
Бойки використовували соляні джерела в Дрогобичі, Долині, Болехові та Старій Солі для видобутку та перевезення солі. Також, на нафтових копальнях у Бориславі вони видобували нафту. Розвивалися промисли, пов’язані з обробкою та транспортуванням деревини. Додатковими заняттями були випалювання попелу, виробництво смоли та деревного вугілля.
