Оригінально публікація на WordPress від 03.06.2022.
Несподіваний китайський погляд на українську літературу викрився у інтерв’ю, яке дав письменник Май Дзя українському інтерв’юеру.
Звичайно, я читав Олеся Гончара — він написав «Прапороносці» й низку інших романів, присвячених Вітчизняній війні, двічі отримував Сталінську премію (насправді лише раз. — прим. ред.) і був головою Спілки письменників України. Я також знаю Шевченка — він поет, який народився кріпаком і є засновником української літератури. Однак загалом у них політична складова переважує літературну: один був улюбленцем Сталіна, інший – послідовник Леніна, і саме тому їхні твори стали широко відомими й зайняли відповідне місце в літературі. Однак якщо прибрати це політичне забарвлення й поставити їх у контекст світової літератури, то їхній внесок виявиться не надто вагомим. Я в молодості читав деякі їхні твори, але вони мене не вразили, тож нині я їх майже забув. Адже літературний твір може залишитися тільки завдяки своїй літературній цінності. Можливо, українська література їх не забуде, але світова — вже зараз потроху їх забуває, так само, як люди забувають Леніна і Сталіна. Можливо, тебе як українку не потішили такі мої слова, однак я кажу це як письменник, а не як політик.
Коли я готувалася до інтерв’ю з Маєм Дзя (як і тоді, коли перекладала його книжку), то мала на меті зокрема й похитнути міф, поширений в українському суспільстві, начебто сучасна китайська література надто заангажована політично, майже пропагандистська. Проте навіть не здогадувалася, що викопаю на поверхню такий самий досі актуальний міф про українську літературу в Китаї! Адже відповідь Мая Дзя про письмо Шевченка й Гончара свідчить зокрема про те, що переклади книжок української літератури (а ще на китайську перекладали Лесю Українку й Івана Франка) потрапляли до китайського читача дуже вибірково (і ця вибірка не на нашу користь), та ще й у спотвореній редакції, по-перше, через жорстку ідеологічну цензуру в Китаї, а по-друге, через опосередкованість перекладів (усі переклади здійснювали перекладачі-русисти з російської мови, відповідно, про літературну красу цих творів не йшлося, натомість на перший план «просували» політичну складову.
Повний текст розмови за посиланням: Май Дзя: «Кожен письменник має міцно тиснути руку своїй мові».
Кумедно чути про “послідовника Леніна Шевченка”, але водночас приємно, що завдяки комуністичному лобі імена українських класиків не пустий звук для китайського читацтва і письменництва.
