Ехо вибухів,
удари гармат —
лякають моїх отців.
Моє серце — мій каземат,
криків — орочий спів.
Не солдат я,
та воїн.
Потопаю в зибучих пісках.
Не один я —
й ніякої зброї
не вистачить,
щоб стерти нас в прах.
Ми не тіні —
потоплені душі,
розхристані діти зими.
Хрестоликі,
до правди байдужі,
як і ми —
глухі до війни.
Приглуши
корабельні снаряди —
і гвинтівку з набоями скинь.
Ми живемо
тільки заради
вже забутих
розбитих святинь.
♫ Midwife - 2020
Заклик до втечі або пробудження. У світі, що вимагає слухняності чи зла, залишатись собою — вже війна. А якщо в тобі ще є спалах — не мовчи. Пали. Біжи. Твори. І не дозволяй світові написати твій сценарій.
Це послання з дороги, що вже не має вороття. У снігах — крок за кроком, у серці — голос друга, якого вже немає поруч. Але навіть у замерзлій тиші звучить надія: колись, на краю, ми знову шукатимемо шлях до раю — разом.
Світло не там, де немає темряви — а там, де ти пройшов її до кінця. І часом, аби не стати здобиччю звіра, треба самому зануритись у його безодню. Не щоб згинути — а щоб зрозуміти, хто тримає штурвал.
