Моральна поведінка вочевидь потрібна для безпечного існування у суспільстві, необхідна для стабільного розвитку, є об’єктивним благом. По суті усі релігії пропагують моральну поведінку, тому так часто говорять, що всі релігії про щось добре, начебто це об’єднує їх у єдину, хоч і різноманітну, систему. І більшість релігій може точно у своєму віровченні назвати джерело моралі, законодавця, чи законодавців моралі, що оголосили ї людям разом із необхідністю вірити цьому джерелу беззастережно. Авторітет моралі нібито захищений авторитетом надприродньої сили, який у свою чергу вимагає віри від людини, інакше вся система руйнується. Якщо скоротити формулу, то для релігійної людини джерелом моральної поведінки стає віра.
І жодне відоме суспільство не покладає своїх сподівань на цю віру. Не чекає, що могутня надприродна сила сама боронитиме свої правила. Натомість створюються стража, суд, засоби покарання, які функціонують зусиллями людей, і до яких богів закликають лише як шановних спостерігачів, до яких можна звернутися за порадою, але майже всю роботи доведеться робити без них.
Віруючий сам може покладатися на силу богів, а от суспільство на практиці – ні.
Так і виходить, що божественне джерело для моралі на практиці недостатньо надійне, але його тримаються, щоб осяяти мораль хоча б участю вищого за людину авторитету.
Порівнюючи різні культури, антропологи побачили що багато законів моралі є універсальними і спільними. У різних культур, в різних релігій, навіть у тих що агресивно протирічать одна одній, де прихильники віри готові вбивати один одного, а боги заперечують саме існування своїх опонентів. Тобто там, де надприродні джерела не можуть бути однаковими – діють одні правила.
Біологи бачать елементи моральної поведінки у тварин. Що складніша нервова система, тим більше ми знаходимо схожого на моральну поведінку у тваринному світі – захист дітей і тих, хто слабший, необхідність ділитися, неприйняття агресивної поведінки, покарання порушників правил тощо. Істоти, в яких немає релігії, мають щось дуже подібне до моральної поведінки.
Звичайно, віруюча людина побачить в цьому підтвердження того, що її бог чи боги є могутнім джерелом моралі і дав/дали ці правила усім живим істотам.
Атеїст скаже – мораль це об’єктивне благо, що несе користь, моральна поведінка робить життя безпечнішим для усіх. Які ще джерела потрібні? Моральна поведінка виграє у аморальної на довготривалому періоді, хоча часто програє у короткотривалому. Ті, хто переважно практикують моральну поведінку – як правило живуть краще, довше й безпечніше. Ті, хто вдається до аморальної – дуже ризикує відносинами, майном, здоров’ям і життям. Все це достатньо об’єктивно і зрозуміло без залучення вищих авторитетів.
А що ж тоді поганого у цих авторитетах?
Мораль від богів завжди йде не сама по собі, вона йде одним пакетом із усіма культовими практиками й усім віровченням. Майже завжди в цьому пакеті є щось аморальне, або просто обтяжливе. На прикладі Біблії – це природність рабства, зневага до жінок, релігійна нетерпимість і безліч неузгоджених правил. У інших пакети релігійно обумовлених моральних правил також обов’язково мають великий “прицеп”, навіть якщо це модерні культи.
Може надприродні сили і можна вважати джерелом моралі, проте це точно не чисте джерело, з якого безпечно пити.
Мораль має природні засади і конструюється в деталях людьми. Навіть якщо люди релігійні – вони самостійно пишуть трактування божих законів, бо людям треба вирішувати дуже конкретні проблеми, які є складні і нові, а релігійні тексти дають в поміч лише метафори або нелогічні вимоги з якогось минулого.
Тож джерел для моралі значно більше, ніж одне. Серед джерел моралі, що наявні завжди, всюди і для всіх ми маємо:
природні переваги моралі,
конструювання людьми законів, правил й звичаєв,
сповіщення від богів у вигляді текстів, усних пророцтв й одкровень, видінь й такого іншого.
І без богів з їхніми сповіщеннями можна чудово обійтися, як показує практика.
Навіть якщо побудувати релігійне суспільство, де єдиним джерелом моралі буде культ, практика моральної поведінки все одно буде забезпечуватися через створені людьми механізми і поширюватися через природні переваги.
