Про Музей Голодомору та її очільницю.
Війна і волонтерство навчили мене кількох речей. Перш за все в професії важливі знання та компетенція людини.
Зовнішність — то в модельний бізнес.
Конкретно для Музею Голодомору важливі знання й вміння довести цілому світу — геноцид проти мого народу був цілеспрямований.
Я не буду зараз розпинатись над обмеженою кількістю звивин Клима Братківського (котрий взагалі почав цей срач). І над тими, хто підтримав. Мене думка людей: «зустрічаємо по обкладинці» у цьому питанні не обходить ніяк.
І якщо хтось читатиме уважно — зрозуміє чому.
Але мене цікавить питання компетенції. Тобто, людина очолює музей голодомору. Чи достатньо вона компетентна?
Що ми взагалі знаємо про музей?
Ідея затверджена Кучмою (2002), збудований Ющенком (2006-2009) абсолютно покладений болт януковичем, себто 2-га черга музею заморожена з 2010-го. 2009-2015 музей очолював артилерист та полковник у відставці. Майже все як хотів той чорт, який почав цей срач.
Але цікавить період з 2015-го.
Тоді ж за часів Порошенка міністр культури Кириленко з подання Вʼятровича (він сам це підтвердив) призначив Олесю Стасюк.
Забігаючи наперед скажу, що Вʼятрович всюди, окрім інституту національної памʼяті (там він молодець), зарекомендовує себе як рідкісний гандон. Як не голосуванням за 8271 (так, він за нього голосував) то впряганням за людину (він це підтвердив), котра призвела до репутаційного скандалу в музеї. На місці Олексійовича я б переглянув кілька прізвищ в команді.
Але по черзі.
Олеся Стасюк (котра цілком підходить за зовнішністю згідно Братківського) зашкварилась кількома речами.
Виписуванням премій від 600% до 1300% окладу. Тобто людина з заробітною платнею в 30к грн могла винести з музею під 200к. Звісно, занісши частину грошей назад.
І числом в 10,5 мільйонів українців, яке вона не змогла нормально довести, що спричинило скандал серед істориків. Звісно, легко сказати: не віриш в 10,5 мільйонів загиблих — не патріот.
Я вірю, що жертв, на жаль, могло бути значно більше. Але ми говоримо про науку, а наука любить докази. Радянські злочини потрібно висвітлювати, підкріплюючи це правдивими фактами, а не числами заради чисел.
Про погрози та інші підкилимні ігри я не буду згадувати — бо великої ролі це по факту не грає.
Тобто цілком зовнішньо відповідна посаді людина наробила дичини, через що музей зазнав репутаційних втрат. Але Клима Братківського і багатьох любителів міряти талію це не вельми хвилювало.
Якщо я неправий, я б хотів глянути його попередні дописи, де він засуджує оці мутки в музеї.
Тепер про Лесю Гасиджак.
Вона працювала в музеї Голодомору. 2015 — звільнена самою Стасюк (на вказівку Вʼятровича, але це не точно, бо це тільки зі слів Стасюк).
У 2016-му Стасюк покликала її знову. 2017-18 де факто заміняла очільницю музею, бо та була в декреті. 2019 очолила Міжнародний благодійний фонд розвитку музею.
2020 стала в.о. директора музею. Сама Стасюк звільнена у 2022 зі скандалом, але зараз намагається поновитись через суд.
Тож що ми маємо? З 2015-го по 22-ий в музеї Голодомору твориться якась дичина, навколо якої фігурує колишня очільниця музею, але нагадались аж коли побачили фото Лесі Гасиджак. Раніше вас все влаштовувало? Тіньові схеми, реаутаціні втрати серед наукової спільноти — вам не заважли? Тільки людина з зайвою вагою, яка і до того працювала в музеї? Не тиснуло?
Молодці, одразу видно людей, котрі переживають за історію. Особливо трагічні сторінки.
Чи підходяща кандидатура Гасиджак? Дуже сподіваюсь, що так — оскільки досвід роботи в музеї Голодомору у неї є і за попередницю вона виглядає точно компетентнішою.
Якщо вона не справиться або зашквариться, як попередня — їй доведеться піти.
Але піти через некомпетентність і невідповідність, а не зайву вагу.
P.s. Мені ця історія нагадала, як колись травили Уляну Супрун. Тільки тут зайва вага, а там була вимова і громадянство. Але ніде не було нічого про кваліфікацію та знання. Цікаве співпадіння, правда?
