Молодотурецька революція (1908)
Молодотурецька революція — повстання липня 1908 року в Османській імперії, спрямоване на повалення деспотичного режиму султана Абдул-Гаміда II і відновлення конституційного правління. Ця подія стала кульмінацією тривалих модернізаційних зусиль і наростаючого соціального невдоволення наприкінці XIX – початку XX століття. З одного боку, Османська імперія намагалася упровадити реформи (Танзимат (1839–76 рр.), Ісляхат (1856 р.)) для гарантування безпеки життя і майна всіх підданих, але відставання від Західної Європи і зовнішня залежність посилювали кризу – імперію називали «хворим чоловіком Європи». З іншого боку, жорстокий режим султана Абдул-Гаміда II остаточно викликав невдоволення в народних масах і колах освічених — насамперед серед офіцерів, що сформували потужний рух протесту. У цих умовах на ідеях європейського лібералізму і націоналізму сформувалося рух Молодотурків – модерністський наратив, який покладав своєю метою порятунок імперії за допомогою конституційних реформ.
Походження ідеології Молодотурків
Ідеологічні корені Молодотурків лежали в традиціях попередніх турецьких реформістських рухів — Yeni Osmanlılar (Нові османли) та Genç Osmanlılar (Молоді османли) середини XIX століття. Ці організації, лідером яких був, зокрема, Намик Кемаль, пропагували конституціоналізм та рівність усіх підданих імперії. Їх переконання значною мірою формувалися під впливом ідей Французької революції і сучасних націоналістичних течій. У другій половині XIX століття серед освіченої молоді, зокрема випускників нових військово-навчальних і цивільних шкіл поширювалися прогресивні суспільно-політичні концепції; їх обговорювали в таємних гуртках і клубах, де обговорювали шляхи порятунку імперії.
Головними фігурами цих ранніх націонал-ліберальних кіл були такі діячі: Намик Кемаль — письменник і журналіст, один із засновників «Нових османли», що наполягав на введенні конституційної монархії; Абдуллах Джевдет і Ібрагім Темо — студенти-медики, котрі 1889 року заснували (під назвою İttihad-ı Osmani) майбутній Комітет єдності і прогресу; а також Ахмет Різа — уродженець Македонії, який став лідером Союзницького руху за кордоном. Багато нових ідей і теоретичних мотивів приніс у рух Зіяд Гокалп, популяризатор турецького націоналізму, котрий тлумачив універсалістичні ідеали західного модернізму в «ісламському» або національному ключі. Формально ж рух Молодотурків організовувався у вигляді таємних товариств із суворою ієрархією і мережевою структурою; його осередки діяли як у великих містах Османської імперії (Ніша, Салоніки, Стамбул), так і серед турецької еміграції в Європі.
Іттіхат ве Тераккі Джемієті (Комітет єдності і прогресу)
У 1889 році в Стамбулі п’ятеро студентів-медиків (серед яких Абдуллах Джевдет і Ібрагім Темо) заснували таємне товариство “Османський Союз” (“İttihad-ı Osmani”) — перший організаційний осередок майбутнього Комітету єдності і прогресу (İttihat ve Terakki Cemiyeti). Після контакту з Ахметом Різою (лідером емігрантської групи) у 1895 році організацію перейменували на Османський комітет об'єднання та прогресу (Osmanlı İttihat ve Terakki Cemiyeti). Завдання товариства було чітко сформульоване в програмі: його метою було «визволити батьківщину з поганого стану» та вивести народ «з-під гніту і неволі». Ключовим пунктом програми було повне відновлення конституції 1876 року (Kanun-i Esasi) і скликання парламенту: ця вимога оголошувалася «священним обов’язком усіх підданих імперії, незалежно від статі, віросповідання чи етносу».
Незважаючи на репресії режиму, Іттіхат ве Тераккі швидко поширювався серед освічених прошарків суспільства. Його осередки діяли підпільно і навіть за кордоном, де Союзницька молодь встановлювала контакти з прихильниками Республіканських ідей (наприклад, у Франції та Єгипті). Уплив комітету ріс особливо серед офіцерів армії (щонайперше III корпусу в Македонії), що згодом і забезпечило успіх революційних подій 1908 року. Також Іттіхат ве Тераккі вело активну політичну агітацію: поширювало газети та листівки з критикою режиму, організовувало нелегальні збори, закликало населення до реформ. Програма товариства сформулювала основні принципи майбутнього реформаторського руху: центральна роль нації, пріоритет світського законодавства, єдність Османської імперії тощо.
Хід революції 1908 року
Революційні події розпочалися 3 липня 1908 року в Македонії. Під командуванням майора Ахмеда Ніязі (Resneli Niyazi Bey) у місті Ресне (тепер Македонія) підняли повстання близько 200 осіб — переважно солдат та добровольців — із вимогою поновити конституцію 1876 року. Слідом за цим інші частини османської армії в Македонії приєднувалися до руху: 6 липня аналогічне повстання очолив Енвер-паша, а дні по тому заколоти охопили більшість військових підрозділів у регіоні. 23 липня революційні підрозділи союзників захопили Салоніки (Солунь) і інші великі міста Македонії. На масових мітингах у Салоніках було проголошено відновлення дії конституції 1876 року.
Комітет єдності і прогрес домігся того, що Телеграми з вимогами негайного відновлення Конституції («Kanun-i Esasi») посипалися до палацу султана. Абдул-Гамід II зрештою капітулював: 24 липня 1908 року він підписав указ про повторне введення основного закону імперії і скликання парламенту. Таким чином офіційно проголосили Другу Конституційну Еру (İkinci Meşrutiyet). Завдяки тісним зв’язкам із офіцерством, Молодотурецький рух захопив політичну ініціативу без масових кровопролитних зіткнень – мітинги, повстання частин армії та телеграфні ультиматуми виявилися достатніми. Переконавшись у марності опору, султан поступився вимогам, і 25 липня нововведення було опубліковано у газетах імперії.
Вплив революції на політичний лад
На політичному рівні революція 1908 року докорінно змінила лад Османської імперії. Було відновлено дію Канун-е Есасі (Основного закону 1876 року), що перетворило абсолютну монархію султана на конституційну. Армія, особливо офіцери III армійського корпусу в Македонії, виявилася ключовою силою у цих змінах: вони не лише ініціювали повстання, а й упродовж наступних місяців забезпечили провідні позиції в уряді і парламенті. Султан Абдул-Гамід II формально лишився главою держави, але фактично втратив реальну владу на користь парламенту і нових політичних сил. Вже незабаром (у квітні 1909 року) спроба контрреволюції відновити самодержавство була придушена: війська з Македонії виступили проти прихильників султана, а парламент позбавив Абдул-Гаміда престолу і обрав на трон його більш «нейтрального» брата Мехмеда V. Таким чином революція укріпила принципи конституційної монархії, посунувши султана на другорядну роль і заклавши підвалини для подальших громадянських реформ.
Наслідки революції: суспільні, політичні, культурні та гендерні зміни
Молодотурецька революція мала широкий спектр наслідків. Відновлення конституції відкривало можливості для суспільної модернізації. За час правління Іттіхату і Терраккі значно розвивалася освіта: створювалися нові школи для всіх верств населення, посилювалася світська (світська за змістом) освіта селян і міщан. Режим активно просував турецьку мову (навчання історії та географії турецькою стало обов’язковим у всіх школах) і підготовку нових підручників національною мовою. У культурній сфері запроваджувалися масштабні реформи: проводилися державні виставки мистецтва, у Стамбулі щороку відкривали щорічну картинну виставку (з 1916 р.), відкривали професійні консерваторії музики — зокрема одну спеціально для жінок — і театр, активно підтримували розвиток західної музики та народного мистецтва. Навіть під час Першої світової війни в селянських сільрадах та армії відновилися загальні літні шкільні канікули, а в містах з’явилися перші відділення сучасних навчальних закладів (консерваторії, технікуми).
Помітні зміни торкнулися й становища жінок. Вперше жінкам відкрили доступ до вишів і гімназій, а їх навчання почали підтримувати видатні мислителі (наприклад, Зіяд Гокалп популяризував ідеї фемінізму і критикував традиційне покриття жінок). У роки війни ініціативою воєначальників (зокрема Енвер-паші) були організовані спеціальні об’єднання, що дозволили десяткам тисяч жінок працювати на військових підприємствах, а також сформували перший жіночий трудовий батальйон у складі армії. Зростали і загальні темпи соціальної урбанізації, поступово розмиваючи суворі традиційні норми поведінки.
Разом із досягненнями модернізації були й суперечливі наслідки. Уже після 1908 року урядові кола Іттіхату виявили ознаки авторитаризму: молодотурки почали придушувати робітничі страйки та контролювати національні меншини імперії. Так, «реалісти» в керівництві радше прагнули зберегти стабільність і добрі відносини з європейськими державами, ніж підтримувати широкі народні рухи. Крім того, ідеологічні акценти поступово зрушили від ідей «османізму» до турецького націоналізму, що призвело до посилення тиску на немусульманські спільноти. В цілому, позаяк революція вирішила ключове політичне питання (повернення конституції), невирішеними лишилися соціальні й національні суперечності, які в подальшому спричинять нові кризи.
Роль революції у підготовці Турецької Республіки і вплив на кемалістську модернізацію
Молодотурецька революція справила фундаментальний вплив на наступний розвиток Туреччини. Ідейно та організаційно вона підготувала ґрунт для реформ Ататюрка: як зауважує Озан Ермечі, рух Jön Türkler та Комітет єдності і прогрес «поклали основи численних важливих реформ, які згодом були реалізовані М. Кемалем Ататюрком і його соратниками, і склали хребет нової республіки і Республіканської народної партії». Багато принципів «Шести стріл» кемалізму мали прототипи ще в ідеях Молодотурків — зокрема, націоналізм, патріотизм і світськість влади. Крім того, сама еліта Іттіхату дала кадри для бойових дій і побудови держави: провідні діячі Молодотурецького руху (Енвер-паша, Талаат-паша, Джемаль-паша та інші) пішли на фронти Балканських та Першої світової війн, а ті, хто вижив, згодом підтримали війну за незалежність під проводом Ататюрка. Так, багато колишніх «єнтюрків» відіграли активну роль у формуванні Турецької Республіки 1923 року.
Водночас слід підкреслити відмінність концепцій: Іттіхатчі, обмежені ідеями османізму та компромісної монархії, не передбачали скидання султана і ліквідації халіфату. Тим не менше, їх революція стала важливим кроком до секуляризації та вестернізації держави. Реалізовані в 1908–1918 роках реформи (освітні, правові, громадянські) цілком заснували передумови для масштабних кемалістських реформ 1920–30-х років. Підсумовуючи, можна сказати, що Молодотурецька революція не лише змінила політичний ландшафт Османської імперії, а й започаткувала процеси, які пізніше завершилися в створенні Турецької Республіки і сучасного турецького суспільства.
