В місті щодня когось проводжають –
Проводили й тебе в останню путь.
Я теж ходив проводжати, хоч ти зовсім мене не знала –
І ледве знала як мене звуть.
Стяги промерзлі, піксель, священник,
Березнева могила вогка.
Ніхто з них і близько тебе не знає,
Я теж не дізнався хто ти така.
Тобі завжди не щастило в коханні.
Мені не щастило теж.
Я рано дізнався де мої межі –
Але ти ніколи не знала меж.
Я добре знав твоїх друзів і тата,
Знав твої вірші й слухаєш музику яку.
До тебе манав би я таке колись слухати,
Але зараз і я полюбив – саме таку.
Ранками чоловіки пили твою каву,
А вночі зігрівали твої долоні.
Вони ніколи не помічали тієї заграви,
Що спалахами билася у твої скроні.
Ти легко знялася, відклавши на потім
Всі численні недороблені справи,
Так, ніби вийшла на кілька хвилин до книжкового,
Чи в кіно, чи із кимось випити кави.
Небо буде ще синім, блакитним, свинцевим
І чорним безліч ночей.
Але завжди воно матиме один лише колір –
Колір твоїх очей.
