Бачив тікток: хлопець українець розказував історію за що його звільнили з німецької компанії. Типу прийшов він на роботу завчасно, щоб поїсти на кухні і поки є час відредагувати тікток. Приходить начальник і каже, а що ти тут їси? він типу знітився але згадав, що коли тобі ставлять таке ідіотське питання потрібно перепитати “що ви маєте на увазі”, а потім перепитати знову, поки людині не набридне така гра.
Начальник з’їбався за небокрай але збитків вже було завдано і вирішено було підійти до справи ґрунтовно і накатати імейла наступного змісту: шановні колеги, нещодавно трапився прикрий інцидент, опис інциденту по факту, власні емоції з цього приводу і опис завданої моральної шкоди.
У відповідь він отримав відписку, що це його власна точка зору, насправді, начальник приємна людина і всі його в компанії люблять і пропонувалося залагодити конфлікт в особистій розмові. Під час особистої розмови начальник не вибачився і хлопця звільнили.
Власне звичайний робочий конфлікт, я би на місці хлопця не ескалював, він свою перемогу отримав але хто зна, може це був лише епізод офісних воєн і стратегічно імейл здавався виграшним ходом?
Мене більше цікавить в цій історії елементи вербальної агресії, що були застосовані і способи захисту від неї. Перше це дойоб у формі пояснити свої дії. На такий дойоб ви ніколи не маєте давати відповідь, будь-яка відповідь буде звучати як виправдання і відразу ставить вас у невигідне положення. Нейтральне айкідо з ухиленням “що ви маєте на увазі” заслуговує на оплески, як варіант “чому ви питаєте” і більш агресивне “а ви що тут робите”.
З дойобом на дойоб, насправді, треба бути обережним, агресор прагне конфлікту, він до нього готовий, накручений, він має варіанти дій і розвитку, вас же застали зненацька, без розвідки дорозвідки, ви не знаєте на що нариваєтеся, тому відповідати агресією на агресію небезпечно. Більш продуктивно звести до гумору, сарказм / іронія досить швидко обламує агресію, оскільки агресор хоче виглядати небезпечним а не смішним. Але гумор це високоінтелектуальна відповідь потребує значних ресурсів, які ви не завжди маєте, тут треба володіти культурою конфліктів і суперечок, щоб мати заготовлені, відточені в токсичному середовищі реакції, тому пропоную менш енергетично затратне промовчати!
Промовчати надзвичайно допомагає, якщо агресор заготовив довгу тираду, фінал якої потребує розрядки, панчлайн на який ви маєте відреагувати, а ви не пропонуєте реакції, що тоді робити агресору? набирати повітря по-більше і розпочинати нову тираду, на яку можливо вже і нема такого запалу і яка можливо матиме такі самі наслідки? це свідомо програшний хід. Ви ж натомість маєте час підготувати вбивчу відповідь або взагалі уникнути конфлікту відвернувшись, спостерігаючи пейзаж за вікном і роблячи вигляд, що це не до вас звертаються.
Тепер імейл, по-моєму це занадто але що тут особливо небезпечно, що ви починаєте пояснювати свої емоції, якими, як ми бачимо далі, дуже легко знехтувати, легко знецінити. Емоції в конфлікті це ваша вразливість, поза конфліктом діліться ними скільки завгодно але під час ви нариваєтеся. Імейл це було продовження конфлікту у формі типу цивілізованої спроби владнати його.
І фіналочка - особиста розмова в форматі я начальник ти дурак. Звісно що такого формату треба було уникнути. Соціальні ролі наперед визначені, варіанти вашої поведінки обмежені. Розмова мала би бути на рівних, у формі людина- людина поза офісом або коли начальник теж знаходиться у вразливому положенні, при свідках - колегах, які до вас дружньо відносяться або в присутності його начальника чи колективу.
Тобто за будь яких умов ви маєте уникати ієрархії в конфлікті, класичного “а ти хто такий”, що контекстуально означає, що ви ніхто і звати вас ніяк. Знову ж таки у відповідь ми можемо розвернути питання -а ти хто такий і вже ваш опонент буде виправдовуватися і пояснювати свою роль, ви ж можете класично знехтувати і знецінити -та я представник поліції -ну тай шо? -ви смієтесь? -сміюсь!
