Що горе неможливо заховати настільки глибоко і так далеко, щоб воно, умовно кажучи, перестало про себе нагадувати.
Як би довго ви його не відкладали, як би не навантажували себе справами, як би ви себе не відволікали – рано чи пізно хвиля відчаю, суму і туги накриє так, що аж дихати стане важко.
Горе не оминути.
Це як важка хмара, що нависає над вами і в один момент розверзлася та залила тяжкими краплями.
Коли ми говоримо прогоре, то в першу чергу думаємо про втрату близької людини.
Але горювання - це не тільки про смерть.
Можна відчайдушно сумувати за втратою стосунків, домівки, важливих речей,орієнтирів, роботи, частин тіла після ампутації…
Горювання – дуже об'ємний процес.
Життєво важливо пройти його, щоб потрапити на інший бік. Ми не знаємо, як там буде. Які ми там будемо.
Це подорож.
Шлях.
Ми всі в цій війні втратили щось своє.
Щось цінне, дороге, незамінне.
Якщо ви по-справжньому любили щось або когось і втратили це, то, ймовірно, ви відчуєте горе.
Ми всі маємо право оплакувати.
Адже ми люди.
Звичайні живі люди.
Більшість людей намагаються залишити своє горе недоторканним.
Через страх стикнутися з важкими емоціями, болем, з усвідомленням, що їхнє тепер життя змінилося, що треба вчитися жити із втратою…
Це нормальна захисна реакція.
Але горе буде чекати.
На контроль внутрішнього болю йде неймовірно багато сил.
І все одно непрожите горе бере верх.
Проривається як плотина – спочатку можепросочуватися по краплі, а потім затоплює все навколо. Це може статися, наприклад, в той момент, коливи відповіли на всі повідомлення, телефонні дзвінки, зробили основні та завершили дрібні справи... І залишилися наодинці із собою.
Горе не можна безкінечно ігнорувати. Воно не пройде саме по собі. Це як море, яке потрібно перепливти. Тільки так можна дістатися іншогоберега. Ваші почуття мають значення. Ваші емоції, переживання, думки мають значення. Ви не мусите бути 24/7 бути титаном. Кожному із нас є, за чим журитися.
