Вибір себе

Нещодавно, зустрівши за кавою товариша, під час спілкування у нього прозвучала така думка, що ми маємо умовний рівень звичного для нас життя, роботи, побудови стосунків та очікувань від інших людей, а також того, що інші очікують від нас. Це наштовхнуло мене на роздуми і частково я з ним погоджуюся. Деколи ми стаємо заручниками певних стандартів, умовностей, очікувань та шаблонів поведінки.

І мабуть, не тільки мені, а багатьом нав’язували думку, що все в житті дається через зусилля, якісь відмови, компроміси з власним его або совістю. Що тільки тяжкою працею можна заробити мільйон, що тільки йдучи на поступки та працюючи над відносинами можна побудувати міцний шлюб, що тільки постійно долаючи якісь труднощі та перепони можна досягнути успіху. І тільки переступивши сороківку, я зрозуміла, що це суцільна дурня. Можна вкалувати як коняка і заробити в кінцевому підсумку на мінімальну пенсію, можна ціле життя йти на компроміси, терпіти й вибачати (працювати над відносинами) чоловіка алкоголіка або просто абьюзера і так не отримати адекватного ставлення, розуміння, подяки, любові. Можна битися ціле життя об стіну намагаючись досягнути чужі цілі, здійснити чужі мрії, відповідати чужим очікування, щоб усі говорили про досягнутий успіх.

Але для чого це все? Чи мені це насправді потрібно? Чи це робить мене щасливим або просто дає хоч краплю задоволення?

Чи часто ми задаємо собі такі питання? Мабуть, таких людей одиниці.

Для себе я вирішила, що тепер я не стукаю у двері, які для мене зачинені. Мені більше не потрібне чуже схвалення та відповідність міфічним стандартам. Для мене важливими стали особистий комфорт та моральний спокій, а не чуже схвалення.

Щасливе та комфорт життя починається, коли ти відпускаєш ситуацію та людей, обираючи себе.