Мені завжди було важливо, які люди були в моєму оточенні. Навіть тоді, коли не був модним вираз: "Ви – це середнє п’яти осіб, з якими проводите більшу частину свого часу." Думаю, що у кожного з нас є люди, які впливають на наш світогляд, на цінності та навіть на самооцінку.
Я ціную, коли поруч мої – "теплі люди". Вони немов кашеміровий плед чи кава з корицею: з такими людьми легко і просто, з ними тепло і затишно, з такими людьми можна бути собою. Але такі люди — рідкість. І дуже прикро, коли з тих чи інших причин втрачається зв’язок з такими людьми. Хоча, мабуть, це природно, що життєві шляхи розходяться. Однак часом доля нам повертає таких людей — чи то для нашого підсилення, чи для можливості закрити гештальт. І часом це дуже вчасно.
Таку подію я мала щастя прожити, коли зовсім випадково зустріла в спортзалі дуже яскраву, веселу та енергійну подругу, з якою життєва дорога нас розвела на більше ніж десять років.
Мене ця подія повернула в неймовірно легкі та веселі часи, коли день народження можна було не плануючи заздалегідь поїхати святкувати в Ужгород; коли можна було цілу ніч просидіти на кухні, сміючись над дурницями, а потім на роботі, запиваючи анальгін кавою, намагатися прийти до тями. Це були часи, коли не особливо турбував курс долара, а про війну було відомо тільки з підручника історії, як щось неможливе у сучасному світі.
І зараз, під час розмови, складалося враження, що не було цієї втрати контакту. З одного боку, було легко та невимушено, а з іншого — дуже цікаво, адже досвід та життєві перипетії роблять нас іншими людьми. Важливо, на мою думку, мати таких людей поруч, які вміють делікатно порадити, спокійно вислухати та гучно посміятися.
Бо ми — це ті люди, які нас оточують, а вибираючи світлих, позитивних людей, ми обираємо себе, формуючи таким чином своє щасливе життя.
