Як з‘явилась ідея про створення видавництва «Стилет і стилос»?
Наше спілкування з Олександром, моїм чоловіком, часто стосувалося книжок. Він на службі в Збройних силах з 2018-го року й під час його відпусток [ми] завжди ходили по книжки, тягнули тоннами їх додому. Коли він повернувся зі служби — ми хотіли відкрити книгарню. Але це був розпал карантину, тож відкривати її у такий час було доволі ризиковано, ми не були готові до цього.
І тоді подумали, що коли не продаватимемо книжки, то друкуватимемо їх! Так ми вирішили започаткувати видавництво. Ми були переконані, що започаткувати видавництво простіше, аніж відкрити книжкову крамницю, проте швидко зрозуміли, що це не так.
Нас дуже підтримали інші видавці, зокрема й видавництво «Пʼяний корабель», які ділилися своїми порадами. У 2021-му році ми видали нашу першу книгу — «Українську мілітарну поезію». Вона стала нашим маніфестом: ми зрозуміли, що хочемо у своїй діяльності обʼєднати слово й війну.
На вашому сайті вказано, що ви видаєте темно-академічну літературу. Чи естетика видавництва якось повʼязана із «dark academy» (субкультура, яка естетизує навчання, класичну літературу та інтелектуальні диспути)? Якщо так, то чому ви обрали саме цю естетику?
Коли ми працювали над маркетинговою стратегією, то міркували, що будемо закладати у своє ядро. Розуміли, що акцент буде на мілітарну літературу, а нашою авдиторією будуть військові. Але який настрій при цьому ми обираємо?
У 2021 році був пік популярності темної академії, нас захопила естетизація класичної літератури, адже ми самі її любимо. Мені здається, темна академія допомагає уявити українську літературу по-новому. Хтось пише про темну академію наукові статті, для когось йдеться лише про зовнішні атрибути.
Ми ж спробували втілити цей настрій у наших книжках, поєднати античність і українську класику, й зробити це у темно-академічному ключі: аби було красиво і несло собою певні культурні сенси.
Чи стикаєтеся ви з викликами, які повʼязані зі стереотипним уявленням про ветеранські видавництва?
Часто, коли кажуть про ветеранські видавництва, то мають на увазі, що видавництво випускає книжки ветеранів і військових. Але практика показує, що ветеранські видавництва працюють з історичною, художньою літературою: як перекладною, так і українською. Наприклад, видавництво «Промінь», «Залізний тато» або «Пропала грамота» роблять дуже цікаві переклади художньої літератури.
Часом складно книжковій спільності пояснювати, що ветеранське видавництво — це перш за все бізнес, заснований ветеранами, а тематика може бути різною. На жаль, такі речі трапляються, тож варто розділити ветеранську літературу й ветеранське видавництво.
Які переваги й перешкоди для вас створює маркування себе як ветеранського видавництва?
Я не можу сказати, що це створює певні перешкоди чи переваги. Слово «ветеранське» дає нам змогу одразу представити наші цінності й нашу сутність. У нас є також система знижок для військових, адже ми підтримуємо своїх. Це також окреслює тематику книжок, які ми видаємо. Чому нам, наприклад, важливо видати «Українську мілітарну поезію», чи спогади Романа Лазурка, чи Ернста Юнґера, чому ми звертаємося до таких авторів і тематик.
Щомісяця ми передаємо певний відсоток від прибутку у фонди, чи підтримуємо збори людей, яким ми довіряємо. А часом підтримуємо фінансово бригаду, у якій служить Олександр. Двічі також безпосередньо передавали йому на спорядження або прилад нічного бачення. Коли почалося повномасштабне вторгнення, я не уявляла, як буду опікуватися видавництвом сама. Але я зрозуміла, що частково маю продовжити цим займатися, аби забезпечити потреби мого чоловіка Олександра.
Як ви переживали момент, коли Олександр знову відправився на фронт з початком повномасштабного вторгнення, та як «Стилет і стилос» адаптувалися до такої зміни?
Перші місяці видавництво майже не працювало, я вела сторінки видавництва, поширювала збори, робила дописи, які мали б підтримати військових. І власне я думала, що видавництва більше не буде в такому вигляді, як воно було до вторгнення.
Також прямо перед повномасштабним вторгненням ми віддали у друк партію книжок «Війна як внутрішнє переживання» Юнґера. Вона мала прийти у лютому 2022 року, але книгу ми з очевидних причин ми тоді не отримали. Думали, що цей наклад більше не отримаємо. Він був для нас дуже важливий, адже це був останній переклад, який зробив Олександр перед повномасштабним вторгненням. Але потім у квітні зателефонували з книжкової фабрики та сказали, що вони надішлють цей наклад, адже надрукували його перед вторгненням. І тоді я зрозуміла, що пора починати відновлювати роботу.
З цим накладом повʼязана ще одна історія. Ми до своїх книжок завжди додаємо лясе (стрічкову закладинку), й ми отримуємо цей наклад, розуміємо, що книги встигли зробити, а закладки ні. Це єдиний наш наклад без закладок. Спершу дуже засмутилися, але згодом зрозуміли, що наклад став для нас ще особливішим. До цієї книги було багато уваги, вона була видана одна з перших, з початку вторгнення. Ми одразу ж отримали багато замовлень від військових.
Олександру вдається долучатися до роботи видавництва?
Для Олександра «Стилет і стилос» — це справа життя й найбільша втіха. На жаль, він не може продовжувати перекладати й редагувати. Однак він формує видавничий план, багато пропозицій щодо майбутніх проєктів — його рук справа. Ну й, звісно ж, перед тим, як здавати книгу у друк, Олександр знаходить час вичитати її та затвердити.
Тобто від 24-го лютого видавництвом опікуєтеся здебільшого ви самі. А що саме зараз входить у ваші обовʼязки?
В них входить майже вся адміністративна робота, адже видавництво невелике, також я долучаюся як літературна й випускова редакторка. Над книгою проєктно працюють і перекладач, і редактор, і коректор, і я як випускова редакторка. Також пишу передмови до книг, які мене найбільш торкнули. Вийде, наприклад, книга «Марко Проклятий» Олекси Стороженка, вона вже є на передзамовленні, мені було дуже радісно писати до неї передмову, дослідити біографію автора й розповісти про книгу читачу.
Ви культурологиня за фахом, чому ж обрали для себе саме редакторську справу?
Я бакалавр культурології й магістр теорії літератури. Такі гуманітарні спеціальності дають навичку роботи з текстом. Я зрозуміла, що хочу працювати з текстом, у мене це виходить. Також на культурології ми читали багато філософів. Філософія, мова та література завжди були тісно пов’язані, а у 20 столітті це стало особливо помітно в академічних колах. Філософія певною мірою перетікає в літературу й стає зачарованою мовою. Тому для мене логічним продовженням культурологічних знань стала теорія літератури. Це поєднання допомагає працювати з текстом глибше.
З якою книгою вам найбільше сподобалося працювати, а яка далася вам найважче?
Мій улюблений проєкт — «Зваба і блакить. Чуттєва література українського модернізму». Я була упорядницею збірки, писала передмову. З художницею ретельно працювали над ілюстраціями, нам було важливо як виглядатиме книга, якою буде на дотик. Наприклад, ми довго обирали, якого відтінку має бути небо на сторінках збірки. Тому «Зваба і блакить» — це мій проєкт серця.
Також дуже важливою є «Українська мілітарна поезія», бо це була наша перша книга. Подібної антології до цього, здається, не було.
Найскладнішою була для мене робота над «Українською демонологією». Це етнографічні тексти 19-го століття, які мають свої філологічні особливості. Мені хотілося попрацювати над книгою так, аби вона не втратила своєї історичності, щоб вона зберегла свою автентику, але водночас зробити її більш зрозумілою для сучасного читача. Тому робота над книгою була важкою, часто доводилося консультуватися щодо діалектизмів, зворотів.
Ви вже, мабуть, познайомилися зі своїм читачем? Ким є ваш читач?
Коли ми створювали маркетингову стратегію, розуміли, що нашими читачами будуть військові, люди з активною громадянською позицією. Але насправді побачити свого читача можна на фестивалях, де можна наживо поспілкуватися. Цьогоріч ми були на KyivBookFest, там ми зрозуміли, що наша авдиторія дуже різна: до нас підходили військові, креативна молодь.
Не можу також сказати, що нас читає більше чоловіків чи жінок, впевнена, що показник пʼятдесят на пʼятдесят. Підходили до нас і вчителі української мови, їм було цікаво, що класика виходить в такому оформлені, як у нас.
Нещодавно наша читачка надіслала відео від редакції Forbes, де одна з працівниць радила нашу книгу Плутарха «Порівняльні життєписи», тобто нас читає також бізнес-спільнота. Це й не дивно, адже у книзі йдеться про управлінські рішення, про виклики, які керівник може зустріти на своєму шляху.
Можете анонсувати, які книги плануєте видати наступними?
Нашою наступною книгою після «Марка Проклятого» має бути антологія «Південні вірші» — поезія про український південь.
Видати цю антологію для нас неймовірно важливо, бо і я, і засновник видавництва, й ілюстраторка — ми всі народилися й виросли в Криму. Це дуже інтимна річ для нас.
Також ми працюємо над перекладом Плутарха, хочемо продовжити робити античну серію. Віталій Туренко уже працює над перекладом, робота серйозна, тексти давньогрецькою. До цього перекладу українською не було, але в нас уже є кілька перекладених життєписів. Також працюємо над перекладом контроверсійного роману «Жиль» Дріє ла Рошеля, наша авдиторія дуже чекає на нього. Хочемо видати Турянського «Поза межами болю». Наш художник Руслан Лубинський, який зараз на фронті, підготував чудові ілюстрації до твору.
Які плани маєте щодо видавництва загалом? Можливо, хочете масштабуватися, чи все ж залишитися невеликим видавництвом?
Ми хочемо зростати й розвиватися, але нам важливо залишатися незалежним видавництвом. Плануємо видавати більше книг, працювати з іноземними видавництвами, налагоджувати співпрацю з талановитими перекладачами, редакторами, дизайнерами та ілюстраторами. Звісно, я чекаю Олександра з війни, аби повною мірою працювати вже разом. Якщо я так добре справляюся сама, то з поверненням Олександра, удвох, результати будуть ще кращі!
Журналістка: Яна Жила-Трубенок
Дизайнерка: Анна Мязіна
Коректорки: Анна Ковбасенко та Ангеліна Іванченко.
Маєш цікавий матеріал про сучасну українську літературу та хочеш, аби його опублікували? Надсилай на пошту [email protected].
Популяризуймо сучукрліт разом!
