“З якої книги почати?"- подумав я літнього вечора середи. Відповідь не змусила довго не себе чекати. Якщо вже робити огляд на книгу, то на ту, що стала для мене, як то кажуть, настільною. Книгу, що свого часу вплинула на мої скромну персону аж так, що я наважився написати свій роман. Книгу, що я перечитую ледь не що осені і буду перечитувати, доки не осліпну чи відійду в кращий ( гірший?) світ. Коротше, досить преамбул. Перший допис буде присвячений роману культового українського письменника Любка Дереша, "Культ". За тавтологію вибачаться не буду, бо так і було задумано.)
Колись, в середині нульових, точно рік не пам'ятаю, один студентський приятель порадив мені ознайомитися з творчістю "українського Стівена Кінга", що носить химерне ім'я Любко. До цієї поради я поставився доволі скептично, адже, на той час, пан Стівен, являвся для мене беззаперечним фаворитом серед літераторів. А тут якийсь Любко претендує на лаври самого короля, неподобство! Та в якийсь момент цікавість взяла гору над упередженістю і от я вже вдивляюсь в монітор свого тодішнього ПК, переживаючи за долі Юрка Банзая, Дарці Борхес і ко.
Чим захопив мене даний твір і як так склалося, що події, котрі відбувалися в міфічних Мідних Буках, хапають за залишки душі до цих пір? Важке питання. Спробую розкласти по пунктах. Вийшло аж цілих два!
Пункт А: герої.
На перший погляд доволі архетипові персонажі: молодий учитель з темним минулим, старшокласниця-бунтарка з надприродними здібностями, кілька яскравих неформалів, що встали в нерівний бій з представниками гоп- культури. Все так просто, проте так близько. Особливо коли тобі плюс-мінус вісімнадцять, в грудях палає вогонь максималізму, а в плеєрі звучать всеможливі під жанри рок-металу, від Металліки до Джеферсон Ейрплейн.
Не варто забувати й про колоритного антагоніста: звичайного шкільного сторожа, що володіє здібностями мага вісімдесят п'ятого левела і має прямий зв'язок з самим Йог- Сотхотом. Так так, відсилок до Лавкрафта тут більше ніж достатньо. Чесно кажучи, якби не " Культ", я б можливо і не відкрив для себе "богомерзенну" творчість дядька Говарда, але то зовсім інша історія.
Пункт В: сеттинг.
Мідні Буки, містечко біля підніжжя Карпат, похмуре, туманне, деградуюче. Все в найкращих традиціях Твін Піксу чи Данвічу. Найкраща локація для приходу в наш грішний світ, древнього, космічного зла. Дереш використовує типові і водночас максимально влучні методи, аби занурити читача в тягучу, ніби трясовина, атмосферу осіннього міста, в очікуванні апокаліпсису. Тут знову мають місце літературні ходи, згаданого вище Лавкрафта, але Дереш грає ними настільки філігранно, що звинуватити Любка в тому, що він "косить" під класика, язик не повернеться. Особисто в мене виникають асоціації з Квентіном "наше все" Тарантіно, що пачками напихав у свої стрічки референси до класичних творів кінематографу, але при цьому примудрився видавати цілком самобутній продукт. Але не про Квентіна мова...
А мова про Любка Дереша, що зумів у неповні вісімнадцять, створити твір, що стовідсотково влучив в ритм свого часу, ставши для неформальної молоді нульових, по істину, культом! Так, знову навмисна тавтологія. Звісно, в романі повно юнацького максималізму, хоча не так багато як в попередній його книзі "Поклоніння Ящірці", він місцями наївний і не такий глибокий як наступні твори Дереша( про них згодом), але! При всіх дрібних недоліках, " Культ" займає почесне місце серед найяскравіших представників укрсучліту. Тому, якщо у вас в грудях досі палає вогонь максималізму, у плейлисті звучать всеможливі під жанри рок-металу, або ви просто поціновувач якісної літератури і якимось дивом ще не прочитали сабж, тоді титанічні мацаки Йог - Сотхота повзуть до Вас!)
P.S.
До речі, я до цих пір не розумію, чому мій приятель порівняв Дереша, саме з Кінгом, ніяких паралелей, особисто я, в їх творчості не помітив. От Макс Кідрук, то геть інша справа, там да, там вплив пана Стівена нормально так відчувається. Але то вже зовсім інша історія)
