"Близько опівночі очікується сніг"- пролунало зі старого приймача. Дивно, адже з тих пір, як Він опинився зачиненим в цій хижі, єдиними звуками лишалися електромагнітні перешкоди. Але зараз крізь завісу білого шуму, чітко було чути приємний жіночий голос. В голові одразу виникли асоціації, помножені на швидкоплинні спогади з дитинства. Надвечір'я, кімната в бабусиному домі і голос синоптика, що лунає з такого ж старенького приймача, таким самим приємним тембром.
Він заплющив очі, аби на довше затримати в мозку образ свого щасливого місця – подалі від тісної холодної хижі, посеред вічної ночі. А можливо це лиш марення, наслідки симбіозу безсоння, ізоляції та голоду? Схоже на правду. Він вже давно збився з ліку днів, ночей, тижнів, місяців... Чи можливо років? Скільки часу минуло від настання Ночі? А можливо нічого й не сталося? А якщо світ лишився таким як був, і Він даремно самоізолювався в цій триклятій, темній хижі?
"Близько опівночі очікується сніг". Якщо ці слова не плід хворої уяви, то значить на дворі зима або пізня осінь... Можливо надвечір'я, точнісінько як у спогадах про щасливе місце. Здається Її день народження припадав на холодний сезон.
А потім Різдво та Новий Рік. Вона дуже любила цю пору, а Він любив Її. Але імена за нескінченно довгий час стерлися з пам'яті. Тільки епізоди, в достовірності яких Він дуже сумнівався. Мабуть не лишилося нічого, в чому можна бути впевненим. Він огледівся. Чотири стіни забиті дошками, пічка в якій тліли ледь жевріючі вуглі, дубовий стіл, хрипучий старий приймач з якого кілька миттєвостей тому лунав приємний жіночий голос. В даний момент ці речі складали його реальність. Отже голос теж був реальним. А навіть якщо ні, то яке це має значення? Ще трохи і Він лишиться тут назавжди, гнити посеред хижі, що колись слугувала притулком. Долаючи біль, Він підвівся з твердого ліжка. І попрямував до дверей, сподіваючись, що назовні вже лежить сніг, що очікувався близько півночі.
