Він ніколи не називав її по імені. Інколи вона взагалі сумнівалася, що йому відоме ім'я дане їй при народженні...
Та вона була не проти, адже замість банального Людмила, Люда, Людочка, він щоразу вигадував різноманітні, оригінальні, часом навіть химерні звернення: лебідка, сойка, леле, зоря, світлячок, але найчастіше – єдина. І жодного рутинного, на межі з вульгарним: сонечко, зайчик, котик. А вона щиро вірила. Хоча час від часу задавалась питанням, а що він власне в ній знайшов? Високий, розумний, з вишуканими манерами, чітко поставленою вимовою, в народі, про таких кажуть: " жінки за ним табунами бігають", але обрав він її – єдину... Непримітну сіру мишу, невпевнену в собі, ту що жила без батька і не знала що таке піклування та сильне чоловіче плече. Допоки не зустріла його... Наче в кіно, теплої весняної днини, посеред людної площі, вони просто зіштовхнулися йдучи на зустріч одне одному. Він одразу попросив вибачення за свою незграбність, хоча звісно його вини не було. Це все вона: недолуга, неповоротка корова, котра не дивиться поперед себе. Але він побачив в ній іншу, це одразу відобразилося в пронизливому погляді зелених очей. Побачив жінку достойну кохання, єдину...
В ту ж мить, аби загладити свою провину, він запросив її на каву. І як не дивно вона погодилася, хоча до того ні разу не ходила на справжнє побачення. Його погляд гіпнотизував. І вона не змогла опиратися, ні тоді, ні жодного разу в майбутньому. При першій розмові він сказав, що шукає єдину, а через тиждень впевнено заявив, що знайшов її.
В процесі спільного життя вона все більше переконувалась що в коханого повно таємниць. Власне, вона ніколи не бачилася з його друзями і навіть не знала де і ким він працює. Невже він просто соромиться її, так само як соромилась колись рідна матір? Та він переконував, що коли прийде час, то обов'язково представить її знайомим та колегам, покаже всьому світові свою єдину!
І вона вірила –як завжди, без тіні сумнівів. Тому й не запитувала про періодичні зникнення посеред ночі чи незрозумілі знахідки серед його речей – як то чорна мантія чи малюнки з зображенням істоти що чимось нагадувала слона.
Всі запитання та підозри розчинялися у морі любові, уваги та порозуміння. Яка різниця, адже таємниці є у всіх... Яка різниця, коли ти щодня чуєш, що ти єдина?
І от настав день коли він нарешті веде її на зустріч з друзями та колегами. Звісно їй хотілося виглядати справжньою королевою, одягнути найгарнішу сукню, а не те посміховисько, котре мати змусила натягнути на випускний вечір. Але він запевнив, що це зайве, навіть в домашніх джинсах та футболці вона лишиться його єдиною. Вона знову повірила. І навіть не спитала чому вони вирушають на зустріч глибокої ночі. Несподіванкою стало те, що вони вирушили до околиці міста, а коли почали спускатися до занедбаного підвалу – вона все зрозуміла. Серед просякнутої вологою зали їх зустріла група людей в чорних рясах. Він провів її вглиб приміщення, де у світлі факелів стояла велична в своїй мерзенності статуя істоти з непропорційно великою головою та двома бивнями.
"Не бійся" – прошепотів він. Але вона не почувалася наляканою чи приреченою –як ніколи раніше в житті, вона відчувала себе єдиною...
