Відійшовші в приклад не померлим

Повторювані політиками з попереднього десятиліття мантри політичних лозунгів і теорій стали темою для суспільного обговорення із повалення влади Януковича, а особливо загострилося із широкомасштабною війною – із будь-якої праски можна почути, які ж насправді цінності українського суспільства, не смій лиш заперечити жодного, інакше викриють як руку Кремля. Любо стає бачити раціональне переінакшення, набуття нових форм та пояснень до старих нашому розуму тем. Конкретно у даному випадку, хотілось згадати в тіні історії призабутого дипломата Хмельниччини, «архітектора Гадяцьких статтей», магната і аріянина Юрія Немирича, шляхтича гербу Клямри.

Рівність притягує увагу любителів лівої ідеології, особливо у сучасному світі, в якому посередником між людьми стає держава, що гарантує своїм громадянам рівномірну відповідальість перед законом. Природною опорою рівності є сила, модерна держава нерідко висуває монополію на силу, тому з її функцією мирила можна погодитися. Та це все ще красива теорія, зброя вільно переходить з рук в руки, існують мафії, бандити не рідко просочуються у владні кабінети – в таких умовах держава явно не задовільняє функції мірила, - силу закону замінює закон сили і єдиним виходом патріота такої держави, напевно, стає скористатися силою проти противника. Набути умов за якими станеш рівнею свавільникам, що перешкоджають громадянам держави жити за законом. Найбільш спокушені цією думкою були феодальні управителі, які не мали подібного нам уявлення про державу – рідко кому з них вдавалося прожити вік без потрясінь, сусід міг відібрати землю, у таких буремних на події землях, як наші могли вторгнутися татари, московити, козацька ватага могла не оцінити твого віросповідання, прихильністю їхньому опоненту.

Семе з такими проблемами жив і успішно протистояв Юрій Немирич, аріянський русин з Волині. Аріянство відкидає триєдиність Господа, що безумовно є гріхом і єрессю, за що їх кпинили і православні і католики, щоправда оточення в якому він жив, досягав освіти та керівних щаблів складалися головно з католиків – і коли з його родиною нічого не могли заподіяти в силу статусу і коштів, то його браттям по церкві доводилося важче: не дивлячись на дію актів Варшавської конфедерації 1573 року, що запроваджували у республіці віротерпимість, аріяни, що найчастіше не мали великого майна і відмовлялися від володіння зброєю, не те що службою короні, були ласою жертвою католицьким фанатикам. Лиш згодом вони відмовляться від цих норм, об'єднаються під зверхністю Немирича, що давав прихисток біглим, та захист аріянським соборам, після їх виключення з правної охорони Варшавською конфедерацією. Його дипломатичний хист проявився на цьому поприщі – він вів діалог з найпошанованішими шляхетськими родинами Волині та Київщини, що надало аріянам схильності на шляхетських соймиках, просунути Самуїла Пшиковського на маршалка шляхти Київського соймика, а самому згодом стати Київським підкоморієм попри несхильність до нього королеви та скандал, в який пан потрапив від небажання присягатися трійцею:«хоч Святою Четвіркою присягнуся» - переповідав про випадок католицький шляхтич Тишкевич, хоч суд не визнав ці слова дійсними.

Братія обрала Немирича своїм предстаником до Люблінського трибуналу, на якому пан заводить відкриті диспути протестантів із єзіїтами. У 1638 році з Рахова вигнали аріянів, аби порятуватися від повної катастрофи з'їзд аріянів просить покровительства литовського гетьмана Радзивілла, першим з поміж усіх хто ставив підпис під листом був Немирич.

….Дике Поле термін умовний, ніхто не здатен провести межу цих терен, до мурашок захопливо думати, що пустка, яку топтав Вітовт із ханами Золотої Орди пізніше буде найменуватися Полтавщиною, всього за 10 кілометрів від центру Полтави знаходиться місце колишнього табору хана Тохтамиша, та тоді було важко уявити цю землю колонізованою осідлим населенням. Так само захопливо, як уявляти терраформацію Марсу і пізнішу його колонізацію, ми сковані власним віком, найстрашніше - ніщо не говорить, що вже в наступному сторіччі людство буде долати труднощі співмірні випробуванню наших предків з осідання на…Полтавщині?...

Лівобережжя – Український Вінланд (ну точно не Сибір). З моменту Люблінської унії Польську державу зацікавлює таємничий, малозаселений регіон по той бік Дніпра, за відомостями 1622 року на Полтавщині загалом існувало 25 сіл-хуторів. Ці землі активно дарував король, їх скуповували багаті шляхтичі, що і здійнювали заселення своїми людьми з більш заселеної Волині, скажімо, як це робив Михайло Вишневецький(дід того самого), або агітували по площах та ярмарках великих міст Правобережжя. І звісно ж тут були феодальні протиборства, за свідченнями хроністів протистояння могли охоплювати війська до десяти тисяч військових з кожного боку протистояння, що важко віриться, на захист можу лиш сказати, що Михайло спустошував Брянськ, а Ярема Путивль (козак Яцко Острянин ходив в той самий час на Шмякіно, чи Щебікіно, це просто як цікавий факт), що точно говорить про наявність великах військ у країні. Інтереси Конецпольських, Потоцьких, Вишневецьких нависали над краєм.

«Колись святий апостол Андрій Первозваний, якого ти носиш ім'я, проповідував Св.Євангліє поміж Скитами та сусідніми народами. Іди ж зі мною в ті краї і роби те саме»
Але аріянинам було байдуже, зрештою, з небезпекою вони жили завжди – після купівлі землі у київського підчашного Станіслава Гурського на річці Оріль і вверх по Дніпру утворилось величезне володіння Немирича, що хотів утворити тут колонію одновірян. Від цих земель не відреклись власники за ленним правом з родини Івановичів, хоч Гурський і отримав їх «королівським привілеєм», що сулило боротьбу Немирича із «нещасними-невідомими». Немаючи засобів брати Івановичі продали право Потоцькому, на дворі 1648 рік – він окупував ці землі силами…реєстрового козацтва, лол.
З початком козацького повстання Хмельницького, Немирич схиляв шляхту до перемовин, намагався залучити на трон семигородця Юрія Ракоці, що неймовірно бісило католиків, які без протистояння кельвеністів роздерли б його, або випхали з ради, що обирала короля. Йдучи з королем на Зборів у 1649 році він не бачив зичливості до себе, що породило потребу шукати підтримку не лише в протестантах респубіки, але і в іноземних володарів: деякий час він мешкає у Трансльванії, де і ховає свою родину, з Польським Потопом він присягається на вірність шведському королю Карлу Х, що призначив його генералом і дав можливість Немиричу управляти значним військом.
По захопленні Волині Немирич із шляхтою краю гадали залучити шведів до війни з московитами, що їм не вийшло, після чого пан Юрій розлучився зі шведами і подався до Війська Хмельницького. Він з ходу досягнув там чину полковника, повернув свої землі на Орелі, разом із Кременчуком. Шляхта Польщи тепер улещувала Казимира амністувати Немирича. Як не подивись, його вихід на рівень самостійного генерала зробило його гідного в очах ворогів – рівного за рахунок сили і спробах нею користуватися.

Без тісних, корумпованих зв'язків із «владою тримаючими» шляхтичами, сили і гідності триматися далі Немирич не міг розраховувати на справедливість і хоч-яку небудь рівність. Суспільство шляхти Жечі Посполитої декларативно було рівним, теоретично конфлікти мали б завершуватись у суді – і по факту - будь-яке протистояння всерівно завершувалось у суді, хоч це нагадувало радше мирні перемовини після війни – так само лише закріплювали результати самої війни. Навіть після захоплення Потоцьким земель Немирича, мав би відбутися суд, який нас не сильно цікавить.