В сільській хаті на півдні України в трьох кілометрах від лінії фронту неймовірна спека. На дворі глибока ніч. Зоряне небо неймовірно виразне і яскраве, а тут під мерехтючою тьмяною лампочкою над розкладеною на зсунутих столах мапою відбувається нарада розвідувальної роти. Нещодавно надійшло бойове розпорядження про штурм ворожих позицій. Операція призначена на ранок.
Командир роти Сергій позивний «Джміль» на нараді мовчазний, як ніколи. Його обличчя чорне, немов тінь.
Майже все доросле життя Джміль на війні. Війна стала частиною його особистості, його власного світогляду та культури.
Власної родини Сергій вже давно не має. Її поглинула війна. Дружина втомилась від постійних «відряджень» чоловіка, від нічних дзвінків із повідомленнями про поранення, від безсонних ночей, тривог, відсутності нормального зв’язку та можливістю спокійно поспілкуватись. Та й взагалі від відсутності зрозумілого майбутнього. Єдине, що їх ще пов’язує – це син. Він знає, що його батько справжній герой і пишається нім. І це дійсно так. Джміль справжній воїн. Він поставив на кін найцінніше заради нього та заради України – своє життя.
Джміль в свої 30 років майже весь сивий. У нього багато шрамів і опіків. Він не уникає будь-якої можливості відправитись на передок. За його плечима вже безліч штурмів та багато втрат близьких людей. Він пережив непоодинокі обстріли та поранення. І за це все приходиться розплачуватись. Останнім часом він щільно сидить на склянці. Його психіка вже не вивозить всього цього і не може впоротись самостійно із пережитим. Але виконання бойових задач для нього святе.
Сергій дуже добре розуміє, що цей наказ справжнє самогубство. Їм треба пройти під артилерійським обстрілом посадку, здолати 300 метрів мінних полів, заскочити на ворожу позицію і утримувати її до приходу підкріплення. Ворожа позиція може бути замінована. Але як це зробити? Дорозвідка віщує про неможливість виконання бойового розпорядження.
Колись власної зброї нам катастрофічно не вистачало і всі сили було кинуто на зупинення ворога та оборону Києва. Поки поважний європейський політикум розмірковував про військову допомогу Україні, тут на півдні України виникла багато ешелонована оборона і кілометри мінних полів. Міни тепер повсюди: в окопах, на полях і дорогах. Кожен крок дається важкою ціною і може стати останнім.
Командири відділень із розвідниками схилились над мапою. Який маршрут не обирай – все нереальне. Це справжній білет в один кінець.
Командир відділення Дмитро Неквапливий кидає олівець на мапу.
– Пацани, тиждень тому я чув радіо ефір, туди вже висунулась група на бронемашинах, їх накрили і вони досі в тих машинах сидять наче живі. А в оптику дивишся – обвуглені тіла, наче в судний день.
Командир другого відділення Віталік, позивний «Коршун» зітхає.
– Вчора туди відправили піхоту на зачистку. Заскочили в орківський окоп, наче все ОК. Почали зачистку. І тут невідомо звідки виникли орки з флангів та тилу. Наче у них там тунелі зроблені. Пацани кажуть, що бачили ці проходи, але не ризикнули туди лізти.
Розвідник Іван, позивний «Хмурий» підхоплює:
– А тиждень тому штурмували позиції біля Малої Токмачки. Увірвались на ворожі позиції, наче тільки вибили орків і тут – вибух. Всі двохсоті. Їх досі намагаються евакуювати. Там окопи заміновані із системою дистанційного підриву. Спостерігач дає інформацію , підривник під’єднує дроти і бабах...
Атмосфера наради явно не оптимістична. Лампочка починає все частіше мерехтіти. Ніхто не хоче помирати. Всі вимушені констатувати, що задача невиконувана. І далі нарада переходить в суцільний гул. Кожен додає якихось причин, чому неможна виконати задачу. Моральний і бойовий дух дуже низький. А звідки ж йому бути високим? Замполіт роти вже давно трьохсотий, їздить з крапельницею в машині, возить службові розслідування до штабу, бо ніхто його не відпускає до шпиталю. Він в паперовому полоні і у нього зовсім немає часу займатись із особовим складом, його, немов болото, поглинає паперова рутина.
Ці хлопці далеко не труси, вони вже виконували багато бойових задач. В бою вони справжні герої, а ось в мирному житті – постійні пияцтва та конфлікти з місцевими. Командир навіть був вимушений вивести роту із села та перемістити до наметового містечка до посадки вздовж траси, бо постійно надходили скарги.
Здається, що повітря в кімнаті почало ущільнюваться. Страх, наче зелений, важкий та холодний туман починає огортати присутніх, опускатися та нестерпною важкістю тиснути на них. Це пряма відмова виконати бойовий наказ за це можна і немалий строк отримати.
Джміль розуміє, що рота себе зганьбить. Вони вже неодноразово виконували неможливе. До цього командування вже звикло і сприймає, як належне. І все це буде перекреслено назавжди однією відмовою.
Джміль відчайдушний і готовий до виконання бойових задач, а його рота– ні. Вони чекають на рішення Джмеля. Його авторитет здатний попри страх повести їх на штурм, але він не хоче брати на себе відповідальність і вести штурмові групи на убій. Це повинно бути особистим вибором кожного.
На нараді присутній начальник розвідки. Він доповідає вище:
– У нас відмовники. Рота не готова до виконання бойових задач.
На зв'язок з командиром роти виходить командир батальйону і з насмішкою запитує:
– Непритомний, що трапилось? Будеш виконувати бойову задачу чи відмовляєшся?
Джміль відповідає:
– Буду!
– Ну й добре, непритомний, прийди в себе! А то рота не готова, рота не готова...
Нікого не примушуючи, Джміль наказав покинути приміщення тих, хто не готовий до виконання цієї задачі. І в хаті залишилось крім нього ще троє відчайдушних бійців.
– Ну що безбашені? Підем на виконання самі?
– А що робити? Смерть, командире, краще ніж ганьба…– відповів побратим Джмеля позовний «Батон».
– Які думки, як вчотирьох ми виконаємо те, що розраховувалось на 18 бійців? – наче підколював присутніх Джміль.
– Почнем висування по посадці, а там подивимось… Victoria sequitur fortes. – наче жартуючи відповів Батон.
– Бий першим! – продовжив цей парад сарказму Джміль, піднявши руку із стиснутим кулаком догори і підморгнув присутнім.
Зранку на стартову позицію виходить чотири бійці в повній екіпіровці. Командир батальйону побачив, що група не повна.
– Ви самогубці? І себе загубите і задачу не виконаєте.
Але комбат розумів, якби Джміль не вийшов хоч у будь-якому складі – то це кримінальне провадження за відмову від виконання бойового наказу. А так, Джміль сам визначив штурмову групу у меншому складі і врятував своїх підлеглих від кримінального переслідування і ганьби.
Комбат зітхнув.
– Ех, підвищу твої шанси, Джміль. Дай бог не обпалиш крила та ще трохи політаєш.
І в порушення будь-яких норм без будь-якого злагодження та попередньої підготовки додає до штурмової групи із чотирьох бійців ще сімох добровольців з піхоти.
Джміль із трьома побратимами вирушає першим, піхотинці йдуть за ними на віддаленій відстані для прикриття. Попереду посадка. Але посадка – це лише назва. Вона під постійним обстрілом і від неї майже нічого не залишилось, вся покошена вибухами, де не де кущі і поодинокі дерева. Моторошне видовище. Перед заходом до посадки двоє піхотинців відмовляються рухатись далі.
Група скорочується до сімох відчайдушних. Вони об’єднуються і продовжують рух далі.
Джміль помічає на фоні сірих хмар в небі Орлан:
– Пташка в небі – всі в укриття!
На землі повалені акації. Бійці розосереджуються і підповзають під листву повалених дерев. Орлан покружляв і пішов далі в інший край поля.
– Можна рушати! – прошепотів Джміль.
Група висувається далі. Підходить до перетину посадки та ворожої траншеї. Вхід до неї майже впритул до посадки. В ній вже давно немає ворога, але всі впевнені, що ця траншея із сюрпризом.
– Траншея може бути замінована – попереджує Джміль. – Неможна туди лізти. Поповземо між траншеєю та бруствером.
Нацгвардійці пустили дими і група Джміля почала долати повзком дистанцію майже 300 метрів між пустою траншеєю та бруствером до ворожої позиції на іншому боці траншеї.
Ворожий спостерігач помітив рух вздовж траншеї і передав по рації інформацію до свого командного пункту. Міни, закладені в траншеї, почали дистанційно приводити в дію. Уламки не могли дістати штурмову групи Джмеля, але від вибухів почався неймовірний гул у вухах.
Штурмова група підповзала впритул до ворожої позиції. Оглянули її – вона виявилася порожньою.
Ворог дізнався, що готується штурм позиції і заздалегідь покинув її, бо у них не вистачало ані сил, ані ресурсів, щоб її утримати. Вони очікували масштабний штурм, а сюди прийшло лише сім відчайдушних пацанів. Пощастило.
Джміль доповів по рації і на позицію прислали саперів і нацгвардійців для її розмінування та утримання. Задача була виконана. Їм неймовірно пощатило.
На deepstate map позиція ЗСУ змістилась на 300 метрів і закордонні патріоти зітхнули із сарказмом:
– Оце і весь контрнаступ…?
Джмеля із підрозділом вивели із зони ведення бойових дій для проведення службового розслідування.
Комбат отримав догану за порушення бойового статуту.
Кримінальне провадження за відмову від виконання бойового наказу не було зареєстровано, оскільки Джміль сказав, що сам прийняв рішення про зменшення кількості бійців, оскільки для 18 осіб не вистачало маскування та укриттів на місцевості, а командування зробило вид, що йому повірило.
Його підлеглі відчували неймовірний сором за себе і не змогли вже дивитись йому в очі. Задачу виконати було можливо і Джміль це довів сам. Але ніхто із них більше не відмовлявся від виконання бойових задач.
Джміль знову присів на склянку і за зрив бойової задачі він був відсторонений від керівництва ротою, понижений у військовому званні і переведений на нижчу посаду. Але ніхто вже не мав морального права назвати його непритомним.
