Почну з того, що китайська мова не має автентичної абетки. Для запису китайської мови використовують ієрогліфи (з грецької - святознаки) або 汉子 (hàn-zi, хань-дзи тобіж ханські знаки), тобто знаки, які позначають не букви (як в сучасній українській абетці) і не буквосполучення (як напр. у деванагарійській абетці для хінді), а цілі поняття.
Кожне слово записується однією або декількома святознаками. Для того, щоб читати тексти записані святознаками потрібно знати як їхню вимову так і їхнє значення відповідно.
У середині 20 століття за сприяння західних спеціалістів була створена звукова транскрипція на базі латинської абетки, відома як піньїнь (拼音 pīnyīn), яку нині широко використовують і самі китайці.
Що ж стосовно української транскрипції?
Наприкінці 2018 року вперше за часів незалежності України в УКУ було проведено Правописний семінар ім. Олекси Горбача, присвячений правопису китайських власних та загальних назв в українській мові. Там, на семінарі, команда лінгвістів, серед яких Наталія Цісар, кандидатка філологічних наук, доцентка кафедри філології УКУ (з 2012 до 2015 р. запрошена викладачка Шанхайського університету іноземних мов), у співпраці з кандидаткою філологічних наук, доценткою кафедри мов і літератур Далекого Сходу і Південно-Східної Азії КНУ ім. Т. Шевченка Надією Кірносовою доопрацювали систему української практичної транскрипції китайських складів на основі власних досліджень і напрацювань Надії Кірносової з 2009 року.
На що були зроблені такі висновки:
Під час передавання китайської лексики (власних назв, реалій тощо) українською мовою, використання терміну «транслітерація» не завжди є коректним, адже вихідна писемність, з якою маємо справу, — ієрогліфічна, а ієрогліф — це не літера (відповідно транс-літерувати не випадає!). Записи звуків на основі латинського алфавіту, що отримали назву піньїнь (pinyin), не вживають як самостійне письмо. (!!)
В зворотньому випадку, при неправильному використанню, слід очікувати значних спотворень китайських звуків, як це відбулося з назвою Xiaomi, де х транслітерували як “кс”, хоча в системі піньїнь цей знак позначає звук “сь” (правильне відтворення цієї назви — Сяомі).
Тобто, слід пам'ятати, що під час укладання системи транскрипції піньїнь, літери латинського алфавіту було довільно пристосовано до звуків китайської мови, а це унеможливлює коректну транслітерацію.
Отже, відтворювати китайську лексику в українській мові доцільно засобами (практичної) транскрипції, розробленої на фонологічних засадах. Значний досвід транскрипції китайської мови засобами кирилиці накопичений в російській мові, де використовується система Палладія, і цей досвід може бути використаний в укладанні української (практичної) транскрипції, однак, з усвідомленням того, що механічне перенесення цієї системи в графіку й фонологію української мови не можливе, а також із зауваженням того, що система Палладія — не завжди послідовно фонологічна, окремі рішення в ній були прийняті на засадах фонетичної транскрипції.
Відтак, для створення української (практичної) транскрипції китайської мови пропонують закріпити використання літер ґ та ї, диграфів дж та дз, а нескладотворче у передавати через в, яке в українській мові білабіальне*.
* Білабіа́льний (від бі... і лабіальний) губно-губний приголосний звук (напр., б, п, м) на відміну від лабіодентального
Слід також пам'ятати, що транскрипцію завжди укладають насамперед для зручності носіїв мови перекладу, а не для вивчення фонетики мови-джерела, тобто, вона не призначена для навчання українців фонетики китайської мови, натомість вона призначена для адаптації китайських слів у вимову пересічного носія української мови.
Які ж відмінності між всіма цими системами?
У російській мові широко використовується система Палладія (вона єдина). Особливістю системи Палладія є використання йотованих літер для дифтонгів (у Бічуріна — иа), відсутність приставних літер на початку складу (у Бічуріна — ву).
Опозиція китайських велярних і альвеолярних голосних передана в системі через -нь/-н: ban — бань, bang — бан.
Опозиція китайських придихових і непридихових приголосних передана через опозицію дзвінких і глухих, однак із використанням нестандартних диграфів: цз, чж — zhan — чжань, ji — цзи.
Порівняймо.
Українська мова має декілька систем – Академічну та Кірносової-Цісар.
Академічна, в порівнянні з російською: Китайський приголосний g транскрибується як українське ґ, а не г (тільки у власних назвах).
Китайське yi передається літерою ї.
Китайське i після приголосного транскрибується як українське и (у складах ci, chi, ri, shi, si, zhi, zi) або і (в інших випадках).
Апостроф може вживатися як складорозділювальний засіб. Наприклад, якщо при транскрипції двох сусідніх складів одного слова останній закінчується на -н, а наступний починається на голосну, то на стику ставиться апостроф: 长安 Чан'ань, 朋友 пен'ю (у російській мові — твердий знак).
Уведені в український контекст китайські імена та прізвища варто відмінювати за нормами української мови: жіночі прізвища залишати без змін, а чоловічі — відмінювати. (На відміну від російської системи, у якій традиційно відмінюються лише імена, але не прізвища.)
Початкова система Кірносової також вводила використання апострофа у таких складах:bie— б'є,dia— д'я,die— д'є,diu— д'ю,mie— м'є,miu— м'ю,nie— н'є,niu— н'ю,pie— п'є. Але в оновленій академічній системі апостроф використовується лише для складоподілу.
Система Кірносової-Цісар – українська китайська транскрипція розроблена насамперед для носіїв української мови і не призначена для вивчення китайської мови. Система створена на фонологічних засадах і адаптована до артикуляційної бази українських мовців.
Тут відбулись певні зміни. На відміну від академічної української транскрипції, у системі Кірносової-Цісар використовують традиційні українські диграфи дж і дз.
Задля збереження структури китайського складу, зокрема для розрізнення звуків повного і неповного творення, і також через нехарактерність для української мови дифтонгів і трифтонгів, звуки i та u передають як І (И) та У, лише коли вони несуть тон. Запис нескладотворного u як В запобігає утворенню нових складів у запозиченому слові. На додаток, оскільки в українській мові існує явище протези, ініціаль yi- та склад wu транскрибують як ї- та ву.
Для розмежування складів складних китайських слів використовують апостроф. Апостроф пишуть,
Якщо фіналь першого складу закінчується на -н, а ініціаль наступного починається на а- (наприклад, Чан'ан);
Якщо фіналь першого складу закінчується на -н, а ініціаль наступного починається на йотовану (наприклад, Сін'ї);
Якщо фіналь першого складу закінчується на -ов, а ініціаль наступного починається на йотовану (наприклад, Хов'ю).
Детальніше порівняти можно за допомогою таблиці (посилання прикріплювала у тексті раніше)
Сербська мова має свою систему, розроблену Інститутом Конфуція у 2000-ні роки.
Йотований альвеолярний назальний А (ian) переданий як јен, -ong — як -унг. Однак фонематичний принцип було враховано при передачі трифтонгів: chui — чуеј, chun — чуен.
Опозицію альвеолярний-велярний у системі передано за зразком піньїню — через -н/-нг: an — ан, ang — анг.
Через особливий склад кириличних алфавітів південно-західних слов'ян у самобутній спосіб передані африкати. Зокрема піньїнева J передана літерою Ђ (джь), ZH — літерою Џ (дж).
Відмінно від системи Палладія, як у піньїні, на початку складів використовуються приставні приголосні: yi — ји, wu — ву. З'являється йотація у середині складу після приголосних, що не можуть бути пом'якшені: mian — мјен тощо.
Яку ж систему: Академічну чи Кірносової-Цісар використовувати для української мови?
На ваш розсуд. Ваше право використовувати будь-яку систему, яку вважаєте вподобаною, адже тут немає «правильної» і «неправильної». Але, як на мене, у Кірносової-Цісар транскрипція більш відповідає правилам і фонетиці української мови. Ну і друга з перелічених повністю відрізняється від російської, що є великим плюсом.
Отже: не хуа, а хва, ні жун, а жон, не цзи, а дзи, не кс, а сь.
