2025 рік, попри триваючу війну, приніс зміни у статусі українських біженців у країнах Європейського Союзу. Загальна підтримка на рівні ЄС зберігається: можливість отримати тимчасовий захист для українців, що рятуються від війни, подовжено до березня 2027 року.
Водночас окремі країни поступово вводять обмеження, що стосуються розміру фінансової допомоги, доступу до медичних послуг і підтримки для жителів західних областей України, які були визнані більш безпечними. Паралельно ЄС розробляє правила для біженців після 2027 року, коли тимчасовий захист буде скасований і замінений на інші форми підтримки.
Наприкінці серпня 2025 року уряд України дозволив чоловікам від 18 до 22 років перетинати кордон без обмежень, скасувавши заборону на виїзд, що діяла через воєнний стан.
Уже у вересні у країнах ЄС різко зросла кількість українців, які отримали статус тимчасового захисту, яке дає їм право працювати, навчатися та жити в ЄС без довгострокової візи. За даними Євростату, у вересні 2025 року видано 79 205 нових рішень про надання тимчасового захисту, що на 49 % більше, ніж у серпні, і це найвищий місячний показник з серпня 2023 року.
Загальна кількість українських біженців у країнах ЄС перевищила 4,3 мільйона. Співвідношення українців до громадян ЄС становить 10 на тисячу осіб. Найбільше біженців перебуває у Німеччині – понад 1,2 мільйона, у Польщі – понад мільйон, у Чехії – майже 400 тисяч.
Порівняно з минулим роком, кількість українців у ЄС зросла приблизно на 100 тисяч. З початку війни за межі України виїхало понад 5,9 мільйона людей, переважно до європейських країн, з них 4,3 мільйона – у ЄС. До Росії, за даними ООН, втекло лише приблизно 6 тисяч українців. У США та Канаді нині перебуває близько 560 тисяч українців, з яких понад 300 тисяч – у Канаді. У 2025 році спостерігається значне зменшення новоприбулих, пов’язане із завершенням спеціальних програм підтримки, таких як CUAET у Канаді та U4U у США.
Статус тимчасового захисту планувався як короткостроковий, але через тривалість війни він став найбільшою гуманітарною програмою ЄС у XXI столітті. До березня 2027 року українці мають визначитися, чи залишатися у ЄС, чи повертатися додому.
Єврокомісія продовжила тимчасовий захист і розробила рекомендації для країн ЄС, щоб допомогти українцям перейти на інші види статусу: студентам та працівникам оформити відповідні візи, сім’ям з дітьми – отримати право на проживання, а іншим – підготуватися до повернення. Для координації цього процесу призначено спецпредставницю Ілву Йоханссон, планується створення інформаційних центрів, або “хабів єдності”, де біженці зможуть отримати консультації щодо інтеграції в ЄС і повернення в Україну.
У 2025 році країни ЄС почали вводити нові обмеження. У Швейцарії з 1 листопада статус тимчасового захисту можуть отримати лише громадяни України з регіонів, що вважаються небезпечними. Тим, хто походить з відносно безпечних областей, рекомендують повертатися додому. У Чехії скоротили термін безкоштовного тимчасового житла зі 150 до 90 днів. Допомогу зберегли лише для соціально незахищених: літніх людей, осіб з інвалідністю та неповнолітніх. Водночас українці, які працюють і мають високий рівень доходу, можуть отримати річну візу, що через п’ять років дає шанс на постійне проживання. В Польщі обмежено медичну допомогу, скасовано безкоштовне житло для більшості біженців, але збережено невеликі виплати для тих, хто має статус тимчасового захисту. Вони можуть легалізувати своє перебування через спеціальні карти CUKR, що дає трирічну посвідку на проживання. У Німеччині українці, які вперше звертаються за статусом, більше не отримують допомогу з фонду безробіття, лише менші виплати, щоб стимулювати їх до працевлаштування. У Молдові з 1 квітня зменшено розмір соціальної допомоги; там знайшли притулок 138 тисяч українців.
Внутрішньо переміщені особи (ВПО) в Україні у жовтні 2025 року налічували 3,7 мільйона, майже половина з Донеччини та Харківщини. Більшість змушені самі забезпечувати себе житлом, окрім соціально незахищених, які залишаються у колективних центрах. Проблеми ВПО залишаються суттєвими: складно знайти роботу через невідповідність кваліфікації, низька оплата праці та висока залежність від гуманітарної допомоги, навіть при нестачі робочої сили в Україні.
Джерело — Радіо Свобода
