Випробування для Емми,або напевно Хенкі був правий. Частина ЧЕТВЕРТА. Глава ДРУГА.

Бажання слави оволоділо мною.Ніхто на кораблі ще не пив каву особисто з самим капітаном.Лиш,декілька раз,головний помічник.Навіть другий і третій помічники не могли собі таке дозволити.А тут я,нікому не відомий матрос,спокійнісінько п'ю з капітаном каву,так ніби роблю це постійно.Але на моє велике розчарування,ніхто не бачив цього.Ні один член екіпажу,в той момент, не проходив поруч.Ну хоча б один! -Казав я собі.Хоча б один матрос побачив це і вмить новина рознесеться як рознеслась легенда Чіпса.Кави залишилось на один глоток.Я ж не міг її пити вічно,а ніхто так і не проходив поруч.І тут з'явилась моя надія.Почулись кроки зліва.Я тут же закинув ногу на ногу.Навіть сам капітан і батько Емми не закидували ноги на ногу.Та так як вони жваво щось обговорювали і не звертали увагу на мене,то як тільки кроки приблизились,я швиденько закинув ногу на ногу.Мовляв,дивіться всі як я можу,не просто п'ю каву з капітаном,а щей в якій позі! Та це проходили дві дами,років під 50.Розчарування,досада,навіть якесь почуття несправедливості мене охопило.Я був певен,що весь світ має знати і бачити мене. Фред і батько Емми уже відставили свої спорожнілі горнятка в сторону.Моє було теж пустим,та я все ще не відставляв в сторону.Ефект був би не той. Тут знову почулись кроки,вже з правої сторони. Знову надія оживила мене.На цей раз я не тільки закинув праву ногу на ліву а щей відкинувся на спинку стільця. Так ще краще,ніж першого разу-подумав я.Та це вертались знову ці дві жіночки.Хоч вони виглядали пристойно і були досить милими,але якась ненависть до них вспихнула в мені.Ну що вони тут вештаються взад- вперед. Якби дами випадково перевернулись за борт,здається я б тільки зрадів цьому. Прийшлось відставити і своє пусте горнятко в сторону. Та й не міг ніхто з хлопців проходитии поруч.На кораблі місце знаходження Фредді передавалось швидко.Для цього був спеціальний жест.Якщо хтось з моряків бачив Фреда поруч,то моряку, який підходив до цього місця,він демонстративно своєю правою рукою торкався свого ж лівого плеча,натякаючи на капітанські пагони.Та робилось це так,ніби зкидається якісь пилинки,бруд з себе.А особливо сміливі хлопці в момент коли торкались свого лівого плеча, щей вказівним пальцем показували напрям,в якому знаходиться капітан.Той,кому адресувався цей жест,зразу ж легенько кивав головою,або закривав і відкривав очі-в знак щирої подяки і міняв свій напрям руху.Ніхто не хотів зайвий раз "світитись" перед капітаном. Та тут свіжа надія-фотоапарат.Ось якби якийсь випадковий фотограф проходив поруч і сфотографував капітана,а з ним,на фоні і мене.Це б навіть було краще.Я б мав доказ такої незвичної події! Але фотоапарати тоді були рідкістю.Кожен матрос носив тільки годинник.Може колись,в майбутньому-мріяв я,людство досягне такого прогресу технологій,що в годиннику буде вмонтована маленька фотокамера.Тоді я та інші люди,могли б цілими днями тільки те й робити,що фотографувати свою пихатість і виставляти на показ цю власну пиху і "оригінальність",таким же пихатим, з точно такою ж "оригінальністю". Мені стало стидно за людей,а найбільше-за себе! -Ну що ви,деб я її одну відпустила,їй всього лиш сімнадцять! Почувся дзвінкий голос Емминої мами. -Мамо,уже майже вісімнадцяць!-заперечила Емма і з ледь помітною посмішкою закотила свої великі очі догори.Вона стояла з тим же підносом на руках,щоб забрати пусті горнятка з під кави.Мені захотілось щось заговорити до неї.Розвеселити цю її печаль що виглядала з чорних очей. Але що? Що сказати в такій ситуації? Щоб не показатись грубим або не доречним.Коли людина щось напружено думає,то буває,не усвідомлюючи цього,піднімає свій погляд догори.Так зробив я і звернув увагу на квіти.Емма була уже близько,біля капітана,знову щось розмовляла з ним.Моя рука піднялась догори.Першу,кращу фіалку зірвали мої пальці.Ніжку квітки я обплів через вушко горнятка,так що беручи пусту чашку за вушко,Емма б брала і саму фіалку,вплетену в це вушко. Та рука Емми ,вже біля самої чашки,зупинилась.Вона кинула швидкий погляд на мене.Я ж вдавав що нічого не відбувається і вдивлявся в океан,так як би з його дна мав зараз піднятись затонулий Титанік і мені не хотілось пропустити цей момент.Та хоч я не дивився на неї,але відчув її погляд на собі і боковим зором все бачив.Емма поствавила піднос на стіл.Обома своїми руками обережно розплела фіалку з вушка,кинула на мене ще раз свій швидкий погляд і спокійно поставила мій подарок на стіл.Поставила моє горнятко на підніс і мовчки пішла. Мені дуже не хотілось відчути на собі знову просверлюючий погляд капітана тому я попрощався і пішов.